HomeРазноеКультурна людина: якою я її бачу. Твір, текст-розповідь, есе

Культурна людина: якою я її бачу. Твір, текст-розповідь, есе

якою я її бачу. Твір, текст-розповідь, есе

загрузка…

Культурна людина: якою я її бачу

Культурна людина

Культура пронизує наше життя від зародження людства до днів сучасності. Вона знаходитися як навколо нас, так і всередині кожної людини. Школа, батьки, а потім і суспільство прищеплюють нам культуру поведінки, культуру спілкування, та й в цілому культуру життя.

На мій погляд, культурною можна назвати людину виховану. Яка жадає ставати краще та знаходиться в стані постійного вдосконалення. Така людина буде стежити за тим, як і що вона вимовляє, як поводиться в тій чи іншій ситуації та які вчинки здійснює. Мені здається, що тільки культурна людина зможе прийняти аргументовану критику та погодитися зі своїми помилками. Їй не проблема попросити вибачення, якщо вона все ж когось образила або чимось зачепила.

Культура — це просвіта, а це означає, що той, хто прийняв у свою душу культуру, буде освіченим. Він прагнутиме зрозуміти й розібратися в укладі навколишнього світу. Для такої людини буде важливо пізнати життя, його різноманітність і різноплановість.

Отже, на мою думку, культурна — це чуйна та уважна людина, якій завжди буде щиро радісно або сумно від подій, що сталися з близькими.

Яку людину я вважаю культурною?

Ніхто не піддає сумніву той факт, що культурною є, передусім, ввічлива, освічена людина. Але чи достатньо цього? Напевно, ні. Культура — це більш широке поняття.

Культурна людина не тільки сама прагнутиме стати краще, вона робить краще й оточення, ділячись своїм досвідом і знаннями. Такі люди, безсумнівно, гарні всередині, але, крім цього, вони красиві зовні, адже стежать за своїм тілом, стилем і манерами. Не дарма в шкільній програмі існує предмет фізична культура. Адже культура тіла та його естетичний розвиток — важливий аспект життя кожного. Спорт як культура допомагає людині відчувати гармонію всередині й зовні, тільки завдяки спорту людина здатна відчути красу та легкість свого тіла. Але найголовніше в занятті фізичною культурою — це мозкове розвантаження, після якого настають ясність думок і порядок у голові.

Саме культурна людина творить майбутнє, не забуваючи витоків минулого. Така людина шанує традиції свого народу, вона береже пам’ятники культури та твори мистецтва наших пращурів. Така людина не здатна здійснювати акти вандалізму, такі як знищення картин, руйнування архітектурної спадщини. Адже все це і є культура, частка якої завжди перебуває всередині неї самої. Культурна людина — це страж минулого, який допомагає справжньому бути краще.

Мені здається, що кожна людина мусить культивувати, тобто вирощувати в собі цю культуру, причому не тільки для загального блага, а й для себе самої. Адже культура — це і є справжнє життя.

Дивіться також:

Твір на тему «Людина та суспільство»

Твір «Що означає бути сучасною людиною?»

Міні-твір «Україна майбутнього»

Твір «Майбутнє починається сьогодні»

Твір на тему: «Культурна людина. Якою я її бачу»

Toggle navigation GDZ4YOU

  • ГДЗ
    • 1 клас
      • Англійська мова
      • Буквар
      • Математика
      • Німецька мова
      • Основи здоров’я
      • Природознавство
      • Російська мова
      • Українська мова
      • Я досліджую світ
    • 2 клас
      • Англійська мова
      • Інформатика
      • Математика
      • Основи здоров’я
      • Природознавство
      • Російська мова
      • Українська література
      • Українська мова
      • Читання
      • Я досліджую світ
    • 3 клас
      • Англійська мова
      • Інформатика
      • Математика
      • Німецька мова
      • Природознавство
      • Російська мова
      • Українська мова
      • Я і Україна
      • Я у світі
    • 4 клас
      • Англійська мова
      • ДПА
      • Інформатика
      • Літературне читання
      • Математика
      • Німецька мова
      • Основи здоров’я
      • Природознавство
      • Російська мова
      • Українська література
      • Українська мова
      • Французька мова
      • Я і Україна
      • Я у світі
    • 5 клас
      • Англійська мова
      • Інформатика
      • Історія
      • Математика
      • Німецька мова
      • Основи здоров’я
      • Природознавство
      • Російська мова
      • Світова література
      • Українська література
      • Українська мова
      • Французька мова
    • 6 клас
      • Англійська мова
      • Біологія
      • Географія
      • Інформатика
      • Історія
      • Математика
      • Німецька мова
      • Основи здоров’я
      • Природознавство
      • Російська мова
      • Світова література
      • Українська література
      • Українська мова
      • Французька мова
    • 7 клас
      • Алгебра
      • Англійська мова
      • Біологія
      • Географія
      • Геометрія
      • Інформатика
      • Історія
      • Німецька мова
      • Основи здоров’я
      • Російська мова
      • Світова література
      • Українська література
      • Українська мова
      • Фізика
      • Хімія
    • 8 клас
      • Алгебра
      • Англійська мова
      • Біологія
      • Географія
      • Геометрія
      • Інформатика
      • Історія
      • Німецька мова
      • Основи здоров’я
      • Російська мова
      • Українська література
      • Українська мова
      • Фізика
      • Хімія
    • 9 клас
      • Алгебра
      • Англійська мова
      • Біологія
      • Географія
      • Геометрія
      • ДПА
      • Інформатика
      • Історія
      • Креслення
      • Німецька мова
      • Основи здоров’я
      • Російська мова
      • Українська література
      • Українська мова
      • Фізика
      • Хімія
    • 10 клас
      • Алгебра
      • Англійська мова
      • Біологія
      • Географія
      • Геометрія
      • Інформатика
      • Історія
      • Математика
      • Німецька мова
      • Правознавство
      • Російська мова
      • Українська література
      • Українська мова
      • Фізика
      • Французька мова
      • Хімія
    • 11 клас
      • Алгебра
      • Англійська мова
      • Астрономія
      • Біологія
      • Геометрія
      • ДПА
      • Економіка
      • Інформатика
      • Історія
      • Математика
      • Німецька мова
      • Російська мова
      • Українська література
      • Українська мова
      • Фізика
      • Хімія
  • Література
    • Аналізи творів
    • Повні тексти
    • Стислі перекази
    • Шкільні твори
  • Презентації
    • Англійська мова
    • Астрономія
    • Біологія
    • Всесвітня історія
    • Географія
    • Інформатика
    • Інші
    • Історія України
    • Математика
    • Мистецтво
    • Німецька мова
    • Світова література
    • Українська література
    • Фізика
    • Хімія
  • Підручники
    • 1 клас
      • Англійська мова
      • Буквар
      • Іспанська мова
      • Математика
      • Мистецтво
      • Музичне мистецтво

«Культурна людина. Якою я її бачу?» |




Твір на тему: «Культурна людина. Якою я її бачу?» 4.12/5 (82.32%) 69 голос[ов]

У житті сучасної людини ні в якому разі не можна применшувати значення культурності. Люди володіють багатьма характеристиками і рисами характеру, ведуть себе по-різному, в залежності від тих чи інших обставин або власного сприйняття буття. Але чомусь останнім часом складається так, що для звичайної людини культурність поступово відійшла на другий план, стала менш значущою, ніж інші якості. У логіку сучасного життя це вписується, але в той же час це має негативні наслідки як для самої окремої людини, так і для суспільства з людей в цілому. Чому ж так відбувається? Якою має бути культурна людина і навіщо їй це в повсякденному житті?

По-перше, культурна людина уважно стежить за власною мовою. Слова – це перше, на що звертають увагу оточуючі людини люди. Від того, що сказано, часто залежить і те, що буде надалі зроблено. За допомогою слів людина показує навколишньому світу свій настрій, повідомляє свої думки, висловлює емоції. Якщо мова людини буде агресивною, неприємною або ворожою для всіх оточуючих, то і репутація у неї буде погана, а ставлення з боку інших теж буде відповідним. Культурна людина стежить за тим, що вона говорить. Вона завжди співвідносить сказане з тим, чого чекають оточуючі. Культурна людина не прагне когось образити або зачепити, навіть якщо вона помічає чиїсь слабкості або недоліки, вона не говорить нічого такого, що змогло б акцентувати увагу на цих недоліках або вказати на них іншим.

По-друге, культурна людина, як правило, добре освічена. Без якісної освіти або самоосвіти або якщо людина не читає, не цікавиться весь час чимось новим, з такою людиною буде просто ні про що поговорити. Вона не буде цікавою для оточуючих, до неї ніхто не буде тягнутися, оскільки від неї не можна отримати жодної нової інформації.

По-третє, культурна людина знає, як необхідно вести себе в кожній окремій ситуації. Поводитися варто по-різному – залежно від обставин, місця знаходження. Наприклад, з друзями допустима одна форма спілкування, на якомусь серйозному заході – інша. Культурна людина не просто відчуває, вона знає, як необхідно поводити себе в тій чи іншій ситуації, вона діє відповідно.

Я вважаю, що культурною людиною бути зовсім не просто, адже це вимагає деяких особливостей у поведінці. По-перше, необхідно розмовляти особливим чином, не допускати у свої мова некрасиві або лайливі слова, використовувати правильну інтонацію. По-друге, важливо бути освіченим, а, по-третє, потрібно вміти вести себе вірним чином в різних ситуаціях. Все це робить звичайну людини культурним і дозволяє їй перебувати у відповідному високому товаристві.


Схожі твори

  • Твір на тему: «Мрії Тараса Шевченка про майбутнє України» Один у одного питаєм,

    Нащо нас мати привела?

    Чи для добра? Чи то для зла?

    (Тарас Шевченко)

    Я казала це вже неодноразово і продовжую це стверджувати: Тарас Григорович Шевченко […]
  • Твір на тему: «…Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…» В найважчі моменти в житті українського народу, в житті нашої держави, коли могутні, деспотично-жорстокі імперії розділили Україну між собою й методично знищували нашу волю, звичаї, дух […]
  • Твір на тему: «Навіщо людям читати книжки?» Напевно, кожен з нас бодай раз у житті чув це запитання чи в хвилини душевної слабкості сам над цим задумувався. Часто це буває, коли завтра в тебе урок з літератури, а гігантський твір на […]

Твір-роздум на тему культурна людина якою я її бачу

Перш ніж висловити думку про те, якою я бачу культурну людину, я хочу зупинитися на самому понятті культура. У моєму розумінні, культура – це, перш за все цінності і правила, що людство сформувало, щоб привести наш хаотичний світ хоч у якийсь порядок.

Минає час, змінюються цілі епохи та покоління, звичаї, темп життя людства, а тому і культура зазнає деякихі змін. Інколи ці зміни настільки разючі, що людина, яка потрапила б до нашого сучасного світу, наприклад, з дев’ятнадцятого століття, просто злякався б нашого способу життя і манер спілкування.

Як відомо, скільки людей, стільки й точок зору. На мою думку, поняття культурної людини включає в себе, не лише освіченість та дотримання правил етикету, а ще й таку важливу здатність, як вміння мислити. Здавалося б, ми, люди, – єдині розумні істоти, які можуть висловлювати свою власну думку. Ми формуємо свої життєві цінності, які основані не лише на банальних біологічних інстинктах. Однак, виходячи з мого невеликого, але все ж власного досвіду, у мене склалося враження, що на сучасному етапі людство геть забуло про це. Матеріальні блага настільки полонила наші серця, що ми почали забувати про таких філософських вічних поняттях, як любов, добро, смерть, сенс буття тощо.

Само собою, культура тісно пов’язана з порядністю, честю і совістю. Мова йде як про внутрішні якості, так і зовнішньому їх прояві. Бути культурною людиною – значить бути джентльменом, якщо мова йде про чоловіка, або леді – якщо про жінку. Таке визначення передбачає гідну поведінку в будь-якій життєвій ситуації. Слід дотримуватися прийнятих в суспільстві правила пристойності, не дозволяти собі хамське ставлення або грубі висловлювання на чиюсь адресу.

Я вважаю, що будь-яка людина, яка вважає себе культурною, повинна бути самодостатньою, в широкому сенсі цього слова. Також вона повинна цінувати мистецтво, знати світову історію, поважати культурну спадщину і пам’ять свого народу. Крім того, дуже важливо мати своє власне бачення тієї чи іншої проблеми. Або хоча б прагнути до цього …

Твір на тему яку людину називають культурним

Культура — основа будь-якого суспільства. Вона об’єднує людей. Культура-це, в основному, високе мистецтво. Культурні пам’ятники є у кожному місті. Це картини, живопис, гобелени, пам’ятники, меморіали. Освіта — це теж частина культури, адже хіба може бути культурною людина, яка не має належної освіти? Все це охороняється людьми, як одна із цінностей народу. Але якого ж людини називають культурним? Які якості мають бути йому притаманні?

Сама основна культура — це культура мови, поведінки. Тому культурним називають людину, яка дотримується правил етикету, ввічливо і грамотно спілкується з людьми, складовими його оточення. Поведінка — важливий фактор, за яким про будь-яку людину можна зробити відповідні висновки.

Культурний людина, перебуваючи в суспільстві, особливо, малознайомому, веде себе пристойно і спокійно, уникає конфліктних ситуацій. Така людина має бути чуйними доброзичливим, делікатним і тактовним, адже однією складовою недостатньо, щоб показати свою культуру. Культурний людина своєю поведінкою повинен подавати приклад іншим. Звичайно, не кожну людину можна назвати культурним. Але ніщо не заважає кожній людині стати таким. Адже крім поваги з боку оточуючих, з’являється повага до самого себе. Але культурний чоловік також повинен вміти і постояти за себе. Люди повинні сприяти збереженню і поширенню культури, а називатися культурною людиною — це має бути жадане й престижно.

Культурною людиною називають людини вихованого, освіченого і порядного, який може допомогти в нестабільній ситуації і завжди контролює свою промову. Чим більше в суспільстві культурних людей, тим більше воно процвітає і виділяється серед інших.

Короткий твір

Бути культурною людиною — дуже добре. Культурна людина ніколи не говорить грубих та поганих слів, не ображає і не ображає оточуючих. Така людина завжди веде себе пристойно і скромно, не виходить за рамки дозволеного. Саме тому в культурних людей багато приятелів, адже поруч з ними приємно знаходитися.

Культура — це все, що створила людина: книги, картини, пам’ятники. Культурна людина зобов’язаний охороняти все це, адже це — пам’ятки історії нашої Батьківщини, які розповідають про її минуле і визначають майбутнє. Бути культурним і вихованим людиною — честь, потрібно прагнути їм стати.

Дивіться також:

«Культурна людина — яка вона є ?»

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЕТИЧНОЇ БЕСІДИ

ТЕМА: «Культурна людина-яка вона є?»

Виконала :

Величко Марія Олексіївна

Кропивницький – 2020

Мета: формувати стійку потребу розвитку свого рівня загальної культури; сприяти самоаналізу власної життєдіяльності, вчинків, рис характеру; розвивати культуру спілкування, вміння слухати, висловлювати свою думку, поважати думку іншого.

Завдання:

  • поглибити розуміння сутності морально етичних понять «культура», «культурна людина»;

  • розбудити почуття відповідальності за свої вчинки, повагу до людей які мають високий рівень культури, інтерес до шляхів розвитку рівня культури;

  • переконати у важливості культури людини для досягнення визнання серед інших;

  • формувати прагнення постійно самоудосконалювати свій рівень культури взаємодії з оточуючими;

Форма проведення: етична бесіда.

Цільова аудиторія : учні 7-8 класі

Обладнання і наочність: сценарій етичної бесіди, вислови про культуру та правила культури поведінки , дошка крейда;

Попередня підготовка: пошук інформації ,планування , ознайомлення з методичними рекомендаціями щодо проведення години спілкування,підготувати вислови на дошці,друк необхідної інформації;

Використанні джерела інформації для підготовки заходу:

1. Педагогічна майстерність учителя: навчальний посібник (за ред. проф. В.М. Горинькової , С.Т. Золотухіної . – Вид: 2-е випр. і доп. – Харків: “ОВС”, 2006.

2. Середюк Г.М. Педагогічний пошук класного керівника. – Друге вид., доп. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 120 с.

Хід заходу:

«Головний принцип культури поведінки:

поважай людей і поводься з ними так,

як ти хочеш, щоб поводилися з тобою».

І. Вступна частина.

На дошці записані вислови про культуру поведінки:

Вислови про культуру поведінки:

Ідеал культурної людини, як відзначав А.С.Швейцер, «Є не що інше, як ідеал людини, який в будь-яких умовах зберігає справжню людяність»

Як ви розумієте ці слова?

(Відповідь учнів)

Підсумок обговорення: Культура – це міра людяності в людині.

А, що для вас означає «культурна людина», яка вона, що її відрізняє від некультурної людини?

(Відповіді учнів)

Підсумок обговорення: культура багатозначне поняття яке характеризує й освіченість людини, її ставлення до інших людей, норм, традицій середовища, що виявляється в її поведінці, спілкуванні тощо. Культурну людину супроводжують: привітність, вихованість, тактовність.

Тому поширеним є твердження «Головний принцип культури поведінки: поважай людей i поводься з ними так, як ти хочеш, щоб поводилися з тобою».

Чи погоджуєтесь ви з цим твердженням? Аргументуйте?

Чи всі оточуючі вас люди керуються цим принципом?

Чи завжди вам вдається керуватися цим принципом у буденному житті? Що заважає?

Чи достатньо керуватися цим принципом щоб вас сприймали – як культурну людину?

Отже сьогодні, ми здійснимо спробу розібратися в тому, як різняться культурні й некультурні люди, як до них ставляться оточуючі, що взагалі впливає на культурний рівень людини.

ІІ. Основна частина.

Отже, особиста культура проявляється у безлічі різних ситуацій щоденного життя.

Давайте спробуємо оцінити культуру людей в різних ситуаціях.

Ось кілька прикладів:

  1. Микола має високі досягнення в навчанні, при цьому відмовляється або зверхньо спілкується з однокласниками, наголошуючи, що вони не варті його уваги.

Як вважаєте це культурна людина? Аргументуйте?

(освіченості недостатньо для того, щоб бути культурною людиною)

Які можуть бути наслідки, якщо учень не зміниться?

(несприйняття оточуючими, ускладнення міжособистісної взаємодії при виконанні групових завдань тощо)

Щоб ви могли порадити учню в дані ситуації?

(ціннісне ставлення до людей, повага, формування адекватної самооцінки)

  1. Дівчинка завжди вітається зі своїми сусідами та бажає їм гарного дня. Досить часто вона любить поспілкуватися з ними на різні теми, вона дуже уважно слухає їх та не перебиває.

На вашу думку чи правильно робить дівчинка? Чи є в її діях щось некультурне?

  1. Учень, щоб вдаватися дорослим почав вживати лихослів’я серед друзів. Більшість друзів на це не реагували, а дехто навіть «наслідував» його. З часом це стало його звичкою, і як наслідок лихослів’я почало проскакувати і розмовах з батьками та вчителями.

  • Діти , як ви вважаєте , якби друзі робили йому зауваження , це б якось вплинуло на учня ?(Так, він би більш слідкував за своєю лексикою та це б не стало його звичкою)

  • Як ми можемо допомогти учню подолати цю «звичку»?( звернутися до авторитету учня , залучити учня на мовний гурток , тощо)

  • Які поради ми можемо дати учням , які «наслідували» хлопця ?(читати більше літератури , відвідати на різні культурні заходи ,тощо)

  • Сергій, був із заможної сім’ї, відрізнявся особливим лоском в одязі й зовнішньому вигляді, мав витончені манери. Одного дня після уроків запросив Катю до кафе. Каті заздрили всі однокласниці. На наступний день всі запитували Катю як вони провели час. Вона відповіла, що Сергій її розчарував… З ним зовсім нецікаво… Він нічого не читає, в нього всі розмови, що йому купили чи куплять батьки…

  • Чи культурно вчинила Катя розповівши всім , що Сергійко «зовсім нецікавий»?(на мою думку ні , можливо у когось із дівчат інтереси з Сергійком співпадуть )

  • На вашу думку культурна людина повинна мати гарні манери чи бути начитаною та цікавою ?(я вважаю , що культурна людина повинна мати гарні манери і бути цікавою , щоб с нею було про що поспілкуватися та можна було щось обговорити )

Дякую всім за відповіді , ми добре розібралися з ситуаціями . То ж пропоную зараз обговорити декілька питань :

— Що ж таке культура?

( Це охайність i ввiчливiсть , чуйнiсть i скромнiсть, смак i культура мови. I це не вродженi властивостi людини. Людина не народжується з ними, вона набуває їx в процесi життя. Кожен при бажаннi може виробити в coбi будь-яку рису характеру.

Я вважаю, що культура – це щось особливе. I стати культурною людиною справа нелегка. Тут потрiбно не тiльки бажання, а й постiйна праця, наполегливiсть, воля.

Завдання в мікрогрупах:

А зараз я пропоную вам поділитись на невеличкі мікрогрупи для спільного завдання.

Наше завдання «сформулювати портрет культурної людини »та обґрунтувати його.

Після того як ви виконаєте його ми з вами поспілкуємось , що є спільного і відмінного в кожному «портреті культурної людини» та зробимо загальній «портрет»

(Культурна людина, в першу чергу, повинна бути охайною.

Культурна людина перш нiж щось сказати, подумає. Адже в народi говориться: «Слово — не горобець, вилетить – не спiймаєш » . Тому в розмовi з iншими слiд добирати такi слова, якими краще можна висловити свою думку, почуття. Слова ввічливості : прошу, будь ласка, добрий день, до побачення, вибачте i інші є цiнним надбанням людства. Тому всi , при потребi , повиннi вживати їx у своєму мовленнi. )

— Але iнколи трапляються випадки, коли хтось образить тебе i, щоб показати свою культуру, каже: «Вибачаюся». Чи правильно вiн вживає це слово?

(Hi, тому що в «вибачаюся» означає, що вiн сам себе вибачає. У такiй ситуацiї потрiбно казати: прошу вибачити або пробачте, перепрошую. )

Культурна людина завжди скромна, вона не вихваляє себе, не прагне до чогось надзвичайного, до слави, яку не може осягти. Бо, як говориться в прислiв’ї: «3рiлий колос з зерном до Землi гнеться, а порожнiй угору пнеться».

  • Як проявляється культура в шкільному середовищі?( вітання з вчителями , поважати думку кожного , не перебивати при розмові, не вживання слів «паразитів» при однолітках та людей старших за віком та ін….. )

  • Чого більше культури чи безкультурності в нашому шкільному житті?

Обґрунтуйте свою думку.

(На мою думку, для того, щоб стати культурною людиною потрібно постійно працювати над собою, слідкувати за своєю поведінкою. Але перш за все повинно бути бажання)

( Так, звісно потрібні, тому, що культурна людина – приклад нормальної культурної людської поведінки. Ми так часто зустрічаємося з хамством, грубістю, непристойним висловлюванням, потрібно з цим боротися. Ви майбутнє покоління, тому саме від вас залежить, якими будуть ваші діти, культурними чи некультурними. )

  • Хто для вас є взірцем культурної людини? (учні висловлюють власні думки)

  • Чи вчать бути культурними кінофільми , телесеріали ? (на сьогоднішній день повчальних фільмів дуже мало , вони залишися в далеких 90-х роках , в сучасних телесеріалах мало того , що вчить бути нас культурним , тому краще сходити на якийсь культурний захід , або ж сходити в театр на якусь вистану , а також можна самим спланувати та поставити виставу)

Жити серед людей – це значить вдосконалювати себе щоденно, бо тільки в боротьбі зі своїми недоліками i слабинками може народитися прекрасне: i доброта, i чуйність, i чесність, i знання, i духовність.

Жити серед людей — не просто. В суспільстві кожен відіграє певну роль. Потрібно постійно вчитися поводити себе згідно з прийнятими нормами поведінки.

Відомий педагог В. О. Сухомлинський заповідав молоді: «Умій відчувати поряд з собою людину, умій розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ – радість, горе, біду, нещастя. Думай i відчувай, як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини. Не причиняй своїми

вчинками, своєю поведінкою болю, переживань іншим людям. Умій підтримати того, у кого горе. Пам’ятай, що воно може бути i у тебе. Умій виховати себе так, щоб ти ненавидів хамство, некультурність, неввічливість».

А зараз пропоную Вам послухати притчу

Притча про доброту і ввічливість

Одного разу до вчителя бойових мистецтв прийшов юнак і попросив дозволу навчатися в нього. — Навіщо тобі це? — запитав майстер. — Хочу стати сильним і непереможним. — Тоді стань ним! Будь добрий з усіма, ввічливий і уважний. Доброта і ввічливість принесуть тобі повагу інших. Твій дух стане чистим і добрим, а значить, сильним. Уважність допоможе тобі помічати щонайтонші зміни, це дасть можливість уникати зіткнень, а значить, виграти поєдинок, не вступаючи в нього. Якщо ж ти навчишся запобігати зіткненням, то станеш непереможним. — Чому? 13 — Тому що тобі ні з ким буде битися. Юнак пішов, але через декілька років повернувся до Учителя. — Що тобі потрібно? — запитав старий майстер. — Я прийшов поцікавитися вашим здоров’ям і дізнатися, чи не потрібна вам допомога. І тоді Учитель узяв його за учня. — Що ж таке ввічливість? (Це моральність, прояв поваги, готовність зробити послугу.) Ввічливість — моральна якість людини, для якої повага до людей є повсякденною нормою поведінки і звичним способом поводження з оточуючими. Сьогодні ми з вами з’ясуємо, якою має бути кожна людина і як треба діяти в різних ситуаціях. Ми часто чуємо: «Будь завжди ввічливим! Як це неввічливо! Він — ввічлива людина».

  • Яку людину називають ввічливою?

  • Які слова обов’язково мають бути присутніми в мовленні ввічливої людини?

1)Робота в групах: Давайте складемо власну азбуку ввічливості. На кожну букву алфавіту придумаємо ввічливі слова. Робота з цією азбукою допоможе нам стати культурнішими і вихованішими.

По скільки ж слів у вашій азбуці? (Похвалити тих, у кого вийшла найдовша азбука.)

2 ) Анкетування учнів

А зараз пропоную вам вiдповiсти на невеличку анкету. Вiдповiдати

на неї треба «так» або «ні».

1. Чи можна примусити людину бути доброю?

2. Чи згодні ви з думкою, що «добротою світ живе»?

3. Чи можна стати добрим лише на деякий час?

4. Чи потрібно виявляти доброту у ставленні до будь-кого?

5. Чи можна сказати, що доброта — найбільша окраса душі?

6. Чи легко бути добрим?

7. Чи можна доброту порівняти iз сонцем?

8. Чи є у вас бажання чинити добрі справи?

Порахуйте, яких вiдповiдей у вас виявилося бiльше: «так» чи «ні».

Якщо більше вiдповiдей «так», то ви прагнете чинити добро. І це дуже правильно, адже воно приносить радість оточуючим. Доброта, як чарiвнi лiки, здатна вилікувати вiд суму, скрути, безпорадкостi. Я впевнена, що ви у своєму житті вже встигли зробити чимало добрих справ.

Поспішайте творити добро, вчіться співчувати. Не намагайтеся комусь зробити зло, причинити біль. Пам’ятайте! Як ви ставитеся до цього світу, таким боком і до вас світ повернеться.

Якщо ви зростете добрими людьми, то буде і вам всюди добре. Коли будете робити зло, то і до вас світ повернеться жорстокістю і злом. Не забувайте про це ніколи. Нехай у вашому серці завжди живуть велика любов і доброта, щирість і співчуття, людяність і щедрість.

ІІІ. Заключна частина.

Тож давайте підсумуємо все і з’ясуємо, які риси характеру нам потрібно в собі розвивати , а яких потрібно позбутися.

Що потрібно робити щоб стати культурнішими?

— тактовність, тобто поводитися треба так, щоб нікому не завдати прикрощів , болю, не образити, не скривдити;

— скромність, тобто вміння не ставити себе вище за інших, не принижувати нікого, тверезо оцінювати себе й свої вчинки;

Які риси характеру нам потрібні , щоб бути культурною людиною ? Давайте закріпимо те , що ми сьогодні дізналися :

  • почуття гідності, тобто самоповаги;

  • чесність;

  • правдивість;

  • уміння дотримати слова;

  • точність;

  • акуратність

  • вихованість

Яких рис характеру треба позбутися , щоб стати культурною людиною?

  • егоїзм, тобто надмірне самолюбство;

  • заздрість;

  • зазнайство;

  • підлабузництво i недбальство;

  • неточність;

  • неохайність;

  • Схильність говорити неправду.

Самовиховання — головний шлях удосконалення характеру. Не

списуйте свої погані вчинки на характер: ми самі його творці.

Щоб стати по-справжньому культурною людиною, треба розширювати свій моральний кругозір, самим сіяти красиве і добре. Як сказав один поет:» Не позволяй душе лениться …Душа обязана трудиться и день, и ночь, и день, и ночь…» Будьте невтомними в пошуку, примноженні і утвердженні прекрасного!

Людина як культурна істота – Освіта.UA

Форми прояву культури в житті людини. Українці як культурна нація. Зміни в культурі народу. „Людина створила культуру… А мова – людину…”. Сім’я – як прояв культури

Культура грає в житті людини дуже суперечливу роль. З одного боку, вона сприяє закріпленню найбільш коштовних і корисних зразків поводження і передачі їх наступним поколінням а також іншим групам. Культура піднімає людину над світом тварин, створюючи духовний світ, вона сприяє людському спілкуванню.

З іншого боку, культура здатна за допомогою моральних норм закріпити несправедливість і марновірства, нелюдське поводження. Крім того, усе створене в рамках культури для скорення природи може бути застосоване з метою знищення людей. Тому важливо вивчити окремі прояви культури, щоб одержати можливість знизити напруженість у взаємодії людини породженої їм культурою.

Етноцентризм. Існує відома істина, що для кожної людини земна вісь проходить через центр його рідного міста чи села. Американський соціолог Вільям Саммер) назвав етноцентризмом такий погляд на суспільство, при якому визначена група вважається центральною, і всі інші групи порівнюються і співвідносяться з нею.

Без сумнівів ми допускаємо, що моногамні шлюби краще полігамних; що молоді люди самі повинні вибирати партнерів і це кращий спосіб утворення подружніх пар; що наше мистецтво є самим гуманним і шляхетним, у той час як мистецтво, що належить іншій культурі, зухвало і несмачно. Етноцентризм робить нашу культуру еталоном, з яким ми порівнюємо всі інші культури: на нашу думку, вони будуть гарні чи погані, високі чи низькі, правильні чи помилкові, але завжди стосовно нашої власної культури. Це виявляється в таких позитивних вираженнях, як «обраний народ», «щире навчання», «сверхраса», і в негативних -«відсталі народи», «примітивна культура», «грубе мистецтво».

У якомусь ступені етноцентризм притаманний усім суспільствам, і навіть відсталі народи в чомусь почувають свою перевагу над всіма іншими. Вони, наприклад, можуть вважати культуру високорозвинених країн дурною й абсурдною. Не тільки суспільство, але і більшість соціальних груп (якщо не усі) у суспільстві етноцентричні. Численні дослідження організацій, проведені соціологами різних країн, показують, що люди схильні переоцінювати власні організації і при цьому недооцінювати всі інші. Етноцентризм – загальна людська реакція, що торкає всі групи в суспільстві і майже всіх індивідів. Правда, у цьому питанні можуть бути виключення, наприклад: євреї-антисеміти, аристократи-революціонери, негри, що виступають проти негрів з питань ліквідації расизму. Очевидно, однак, що такі явища можна вважати уже формами поводження, що відхиляється.

Виникає природне запитання: етноцентризм – це негативне чи позитивне явище в житті суспільства? Важко відповісти на це питання чітко й однозначно. Спробуємо визначити позитивні і негативні моменти в такім складному культурному явищі, як етноцентризм, Насамперед слід зазначити, що групи, у яких існують явно виражені прояви етноцентризма, як правило, більш життєздатні, чим групи, цілком терпимі до інших культур чи субкультурам. Етноцентризм споює групу, виправдує жертовність і мучеництво в ім’я її добробуту; без нього неможливий прояв патріотизму.

Етноцентризм – необхідна умова появи національної самосвідомості і навіть звичайної групової лояльності. Звичайно, можливі і крайні прояви етноцентризму, наприклад націоналізм, презирство до культур інших суспільств. Однак у більшості випадків етноцентризм виявляється в більш терпимих формах, і його основна установка така: я віддаю перевагу моїм звичаям, хоча допускаю, що деякі звичаї і вдачі інших культур можуть бути в чомусь краще. Отже, ми зіштовхуємося з явищем етноцентризму практично щодня, коли порівнюємо себе з людьми іншої підлоги, віку, представниками інших організацій чи інших регіонів, у всіх випадках, коли є розходження в культурних зразках представників соціальних груп. Усякий раз ми ставимо себе в центр культури і розглядаємо інші її прояви як би приміряючи їх на себе.

Етноцентризм може бути штучно посилений у якій-небудь групі з метою протистояння іншим групам при конфліктній взаємодії. Вже одне згадування про небезпеку, наприклад, для існування якої-небудь організації, споює її членів, підвищує рівень групової лояльності і етноцентризму. Періоди напруженості у відносинах між націями чи національностями завжди супроводжуються підвищенням інтенсивності пропаганди. Можливо, це зв’язано з підготовкою членів групи до боротьби, до майбутнього позбавленням і жертвам.

     

Говорячи про ту значну роль, що етноцентризм грає в процесах групової інтеграції, у зімкненні членів груп навколо визначених культурних зразків, слід зазначити і його консервативну роль, негативний вплив на розвиток культури. Дійсно, якщо наша культура краща у світі, то навіщо треба щось удосконалювати, змінювати і тим більше запозичати з інших культур? Досвід показує, що подібна точка зору може значно сповільнити процеси розвитку, що протікають у суспільстві з дуже високим рівнем етноцентризму.

Прикладом може служити досвід нашої країни, коли високий рівень етноцентризму в довоєнний період став серйозним гальмом розвитку культури. Етноцентризм може також бути інструментом, що діє проти змін внутрішнього пристрою суспільства. Так, привілейовані групи вважають своє суспільство найкращим і справедливим і прагнуть уселити це іншим групам, піднімаючи тим самим рівень етноцентризму. Ще в Древньому Римі в представників незаможних шарів культивувалася думка, що, незважаючи на убогість, вони все-таки громадяни великої імперії і тому вище інших народів. Це думка спеціально створювалося привілейованими шарами римського суспільства.

Культурний релятивізм. Якщо члени однієї соціальної групи будуть розглядати культурні звичаї і норми інших соціальних груп тільки з погляду етноцентризму, то прийти до розуміння і взаємодії дуже складно. Тому існує підхід до інших культур, що зм’якшує дію етноцентризму і дозволяє знаходити шляху до співробітництва і взаємного збагачення культур різних груп. Одним з таких підходів вважається культурний релятивізм. Його основою служить твердження, що члени однієї соціальної групи не можуть зрозуміти мотивів і цінностей інших груп, якщо вони аналізують ці мотиви і цінності у світлі своєї власної культури. Для того щоб досягти розуміння, зрозуміти іншу культуру, потрібно зв’язати її конкретні риси із ситуацією й особливостями її розвитку.

Кожен культурний елемент повинний співвідноситися з особливостями тієї культури, частиною якої він є. Цінність і значення цього елемента може розглядатися тільки в контексті визначеної культури. Теплий одяг гарний в Арктиці, але безглузда в тропіках. Те ж можна сказати і про інші, більш складних культурних елементах і про комплекси, що вони складають. Культурні комплекси, що стосуються жіночої краси і ролі жінки в житті суспільства, різні в різних культурах. Важливо тільки підійти до цих розходжень не з погляду домінування «нашої» культури, а з погляду культурного релятивізму, тобто визнаючи за іншими культурами можливості інших, відмінних від «наших» інтерпретацій культурних зразків і усвідомлюючи причини таких модифікацій. Ця точка зору, природно, не етноцентрична, але допомагає зближенню і розвитку різних культур.

Потрібно зрозуміти основне положення культурного релятивізму, відповідно до якого визначені елементи окремої культурної системи є правильними і загальноприйнятими тому, що вони добре себе зарекомендували саме в цій системі; інші ж вважаються неправильними і непотрібними тому, що їхнє застосування породжувало б хворобливі і конфліктні наслідки тільки в даній соціальній чи групі тільки в даному суспільстві. Самий раціональний шлях розвитку і сприйняття культури в суспільстві – сполучення чорт і етноцентризма, і культурного релятивізму, коли індивід, випробуючи почуття гордості за культуру своєї чи групи суспільства і висловлюючи прихильність основним зразкам цієї культури, у той же час здатний зрозуміти інші культури, поводження членів інших соціальних груп, визнаючи їхнє право на існування.

Українці як культурна нація

Україна – це світ безмежних можливостей.

У 21 ст. вона входить через один з найдраматичніших відрізків своєї історії. Багато чинників вплинуть на її долю, але — може, вперше за свою багатовікову історії – вирішувати все буде вона сама, самостійно і незалежно.

Піднесення української культури не буде результатом руйнації здобутого в рамках важкого минулого. Україна створила доробок, що його вона має тепер асимілювати на нових, сучасних, цивілізованих культурних європейських засадах.

Варіантів катастрофи і втрати цінностей багато, варіант відродження лише один. Це — дбайливе збереження всього, що служило в нашій історії істині, добру і красі.

Винищення українського населення в роки війни й окупації давалися ознаки аж до кінця 50-х років: тільки в 1960 р. кількість населення України досягла довоєнного рівня — 42 млн. чоловік. Водночас місце населення становило половину загальної чисельності, натомість перед війною в місті жило приблизно третина населення України. На 1983 р. у містах жило вже 64 відсотки з 50-мільйонного населення України — майже дві третини. Україна остаточно стала високоорганізованим краєм.

З 1951 по 1983 р. міське населення зросло з 13,4 до 32,3 млн чоловік, тобто майже на 20 млн. Якщо лише приблизно на третину збільшення міського населення забезпечував природний приріст, то близько 14 млн, тобто скільки ж, скільки було городян у 1951 р., прийшло за тридцять із села (або просто одержали статус городян завдяки суто адміністративному акту приєднання навколишніх сіл та сільських околиць до міста).

Зростання міського населення лише почасти йшло за рахунок українського села: за даними перепису 1970 р. міське населення становило 56 відсотків загальної кількості, але лише 46 відсотків українців жило в містах. В міста спрямовувався значною мірою приплив населення з Росії та інших республік СРСР; цей політик ішов переважно в індустріальні регіони України. Так, за даними 1970 р., майже третину прибулих на Донбас становили росіяни. Загалом відсоток росіян серед населення України зростав і досяг майже п’ятої частини. Різко зменшилось чисельність євреїв, які становили 1926 р. чверть міського населення, а в 60 — 70-ті роки — 3 — 4 відсотки. Виїхали на історичну батьківщину, в більшості поляки, чехи, словаки. Українці становили в містах України тверду більшість – близько двох третин. Більшість у робітничому класі також становили українці.

На прописку у великих містах існували жорсткі заборони, що їх великі, переважно обороні, заводи обходилися завдяки своїм так званим «планам по праці», що не збігалися з нормами і планами міської влади. Великі міста зростали менше: так, за 1959 — 1964 рр. населення в Харкові зросло тільки на 12,2 відсотка, в Києві — на 17 відсотків, а в Запоріжжі — на 21,6 відносною. Зрештою, фактично міське населення зростало швидше, оскільки офіційні дані не враховували напівлегальних городян, що жили по різних гуртожитках, не прописані або з тимчасовою припискою. Слід також мати на увазі величезну дедалі швидшу «маятникову міграцію», включаючи достатку на великі підприємства робітників з навколишніх сіл заводським транспортом.

Україна знаходилась у стані швидкої асиміляції містом величезного селянського масиву.

Паралельно з міграцію з села до міста йшла міграція з менших, провінціальних містечок у більші та індустріально розвиненіші. Міжміська міграція була значно інтенсивнішою, ніж міграція з села в місто: з загальної кількості міграцій по Україні 1959 — 1964 рр. 29 відсотків — міжміські переміщення. Тут давалася взнаки імперська природа комуністичної державності, що неминуче породжує культуру, політичну та економічну відстань між » центром » і «провінцією» і низьку престижність провінціальної глушини. Житлове будівництво в адміністративних та промислових центрах було набагато інтенсивнішим і, відповідно, шанси на одержання житла у столиці були подекуди вищими, ніж у райцентрі, невважаючи на всі обмеження з пропискою.

Міграції населення мали і небезпечні для української культури тенденції. Хоча в цілому міграційне сальдо стало в 50-х роках з негативного позитивним, тобто на Україну приїжджало більше, ніж з неї виїжджало, високий і важко врахований відсоток тих, хто переїздив у культурні та промислові центри Росії, становили кваліфіковані фахівці, в тому числі випускники вищих навчальних закладів України. Як показали пізніші дослідження, в українських містах відсоток росіян з вищою освітою більший, ніж відсоток українців з вищою освітою (за дослідженнями Я. Бреммера 1992 р., у Львові кількість росіян з вищою освітою становила 43 відсотки загальної кількості росіян, у Києві — 53 відсотки їх загальної кількості, натомість для українців відповідні показники — 25 і 35 відсотків). Водночас і серед української національної меншини в Російській Федерації середній освітній рівень виявився вищим, ніж серед росіян.

Цей парадоксальний на перший погляд факт є наслідком того, що міське населення як Росії , так і України формувалося значною мірою за рахунок міграцій кваліфікованих спеціалістів, у тому числі за призначеннями після закінчення вищих навчальних закладів.

Здебільшого міграція з села до міста і з малих містечок до центрів залишалися все-таки контрольованою, і в Україні, як і в СРСР загалом, не склались приміські злиденні й напівкримінальні нетрі, які супроводжують урбанізацію за умов «дикого капіталізму «. Урбанізація відбувалася за умов повної ліквідації неписьменності, стабільно функціонування середньої школи. На початку 1982 р. кількість населення України з вищою і середньою (повною і неповною) освітою становила близько 29 млн чоловік — майже 60 відсотків усього загалу, включаючи старих та немовлят. Вдвоє зросла середня тривалість життя, загальна смертність знизилась майже в 1,7 раза, дитяча — в 9 разів. Дедалі менше ставало багатодітних сімей. Загальні цивілізаційні процеси відбувалися швидкими темпами.

За умов ринкової економіки сільськогосподарське виробництво стає дедалі інтенсивнішим, життя на фермі дедалі напруженішим, і однією з головних привабливих рис сільського життя стає фермерська самостійність, незалежність господаря від працедавця, індивідуальна господарська свободою. Вона коштує дорого й не всім вдається її зберегти в боротьбі за існування, але ті кілька відсотків селянського населення розвинених країн, які здатні відстояти свою господарську свободу, найвище її цінують.

Наше сільське життя позбавлено було саме господарської свободи й незалежної ініціативи. Тому незважаючи на те, що відсоток сільського населення порівняно з країнами ринкової економіки залишився в Україні високим, українське село набагато швидше втрачало свої активні сили, ніж це показує статистика. Виявилася — здебільшого вже в 60 — 70-ті роки — тенденція до переміщення з села в промисловість саме молодшої та енергійнішої частини сільського населення. Під кінець періоду «побудови розвиненого соціалізму» в багатьох селах майже не було дітей, крім тих, яких «підкидали» бабусям молоді з міста. В приміських районах часто до 90 відсотків активного сільського люду, як були закріплені за радгоспом чи колгоспом, фактично працювало в місті, а на поля вивозили як «допомогу селу» службовців і робітників, що більше витоптували, ніж прополювали та викопували.

Така система не означала зубожіння села — навпаки, десь у 70-ті роки спостерігається початок бурхливого житлового будівництва, особливо в селах півдня й південного сходу. Село пристосувалося до умов соціалізму: старші покоління займалися в приміських районах та в індустріальних областях вирощуванням городини на продаж до міста, колгоспи забезпечували найнагальніші потреби індивідуального господарства (оранку, ремонт, дрова, сіно, і т. д.), крім того, часто крізь пальці дивилися на невеликі крадіжки з колгоспних ланів, які за сталінських часів жахливо кралися без одягу на вік і стать. Молодші покоління нерідко користувалися продуктами, присланими з дому батьками, а тих невеликих грошей, які отримували з міст батьки, за умов натурального господарства більш-менш вистачало. Ця система була економічно неефективною, але після сталінського напівголодного кріпацтва вона здавалася старшим поколінням більш ніж задовільною.

Зміни в культурі народу

Вже в п’ятдесяті роки культура села задає масивного дедалі і ширшого впливу міста. У сфері виробництва повністю зникає традиційна техніка, за винятком того, що необхідне для присадибної ділянки, вся техніка сільськогосподарського виробництва стає заводською й уніфікованою. Село в п’ятдесяті роки цілком переходить на міський одяг, зникають – навіть у старих – свити, кобеняки, юпки та інші різновиди одягу. Найперше міського вигляду набув чоловічий костюм, відтак зник традиційний жіночий одяг. Певного поширення в цей час набувають «вторинні форми матеріальної культури» — цивілізовані, перероблені модельєрами національні традиційні форми, як от чоловічі вишивані сорочки та деякі національні елементи жіночого одягу.

Змінюється система традиційного житла. Характерне українське житло типу»хата — сіни — хата» ускладнюється, в сінях виділяється житлове приміщення або вони повністю перетворюються на житлову кімнату з прибудуванням ганку або веранди. У дворах зникають господарські приміщення, натомість з’являються літня кухня (не тільки на півдні), сушня для фруктів (центральні українські райони), тютюнниця (південний захід), коптильня (Прикарпаття, Карпати). Будинки споруджуються на кам’яних фундаментах, з мансардами або навіть двоповерхові.

Більш традиційним залишалося харчування, але й тут відбуваються зміни, значною мірою під впливом системи громадського харчування, яка стимулювала поширення кулінарної інформації. «Столовки» сприяли поширенню шніцелів, котлет, пловів, шашликів, гуляшів, харчо і тому подібного. З одного боку, поступово зникають продукти, які не досить пристосовані до масового виробництва, — гречка, олійні культури, мак, ріпа, пастернак, селера; з іншого боку, поширюються помідори, солодкий перець, баклажани тощо. «Міські» страви, особливо м’ясні, на селі готувалися не часто, але вже перестали бути суто міськими.

Незважаючи на сильну антирелігійну пропаганду і переслідування, напівлегальна святкувалися найважливіші дати церковного календаря, жила традиційна обрядовість. Проте не тільки вінчання, але й хрещення ставали дедалі рідшими. В 70-ті роки було розгорнуто широку роботу по створенню систем нової поза релігійної обрядовості. На селі найстійкішими виявились обряди, пов’язані з весіллям, хоча їх система скоротилася і спростилася. Театральність і життєрадісність традиції дозволила їй вижити навіть за умов міста, переважно серед нещодавніх сільських мешканців, але дедалі частіше весілля по-традиційному гулялося і в міському середовищі. Поховальна обрядовість набула поза релігійних форм, відспівування в церкві небіжчиків було нечастим, але структура поховального обряду з відзначення ритуалів дев’ятого та сорокового днів, поминальних роковин, велика кількість окремих елементів традиційного погребу виконувалися ретельно.

Україна традиційно, етнографічно, з культово-обрядовою основою буття, що коріннями йшла вглиб віків, — ця Україна зникла в одноманітних мікрорайонах. Особливо швидко пішов процес змін у побуті і міста, і села із середини 60-х років. За цей час кількість газифікованих міст збільшилось майже в десять разів, газ прийшов практично в усі міста і багато сіл. За двадцять років після 1960 р. втричі зросла довжина автомобільних шляхів, автобуси перевезли 1950 р. майже 60 млн. пасажирів, 1960 р. — 1,4 млрд., через 10 років — 5 млрд. З 1951 р. почалися телепередачі в СРСР і Україні, з 1968 р. Київ частково перейшов на кольорове телебачення, з 1982 р. телепередачі стали кольоровими повністю. У 1983 р. телевізорів на Україні було майже 15 млн. — практично у кожній сім’ї, з них п’ята частина кольорових. Все це були ознаки нової технічної цивілізації.

Хрущовське керівництво мусило вжити термінових заходів до подолання житлової кризи, яка ставала дедалі загрозливішою.

З 1954 р. почалося масове будівництво п’ятиповерхових малогабаритних будинків, що попри свою низьку якість та не придатність для цивілізованого життя все ж на перших порах сяк-так пом’якшило житлову проблему. Після так званих «хрущов» прийшов час «черьомушок», як за назвою першого з багатоповерхових мікрорайонів Москви почали називати абсолютно подібні мікрорайони в усіх містах СРСР. З 1954 р. органом, який стежив за неухильним впровадженням на території СРСР єдиних норм і правил, стандартів, надзвичайно низьких і єдиних типових проектів, став Держбуд з його республіканськими організаціями та установами. Міське будівництво набуло рис тотальної уніфікації. Це відображало загальну тенденцію до безликості, що загрозливо виявлялось у новій урбаністичній культурі.

З одного боку, зменшувалась дистанція між містом і селом, провінцією і центром, що послаблювало недовіру до міста, замкненість у традиційних етнічних формах, властиво минулому протистоянню українського села російському місту. З іншого боку, місто творить свою масову культуру, культуру міських стандартів, як і будівництво, кируючись у художній творчості подібними «типовими проектами». Ця невибаглива загально імперська культура, як правило російськомовна, швидко поширюється по безмежних територіях країни.

Одна з найгостріших проблем, які виникають чи, краще сказати, відтворюється на цьому новому етапі розвитку українського суспільства, — це мовна проблема, проблема мовної культури. Маємо тільки офіційні дані про мову, яку під час перепису населення 1959 р. та 1970 р. називали рідною; серед українців рідною мовою українську назвали під час перепису 93,5 відсотка. Кількість українських шкіл у містах і селах України залишалась державною таємницею, соціологічних опитувань тоді не проводили.

Тільки після здобуття незалежності одержано перші вірогідні результати обстежень, які свідчать про гостроту мовної проблеми в Україні. Так, за результатами досліджень Міжнародного соціального інституту та кафедри соціології університету «Києво-Могилянська академія» в січні 1992 р., українській мові як засобу повсякденному спілкування віддавали перевагу: в західному регіоні — 93 відсотка населення, у центральному – 53 відсотки (по м. Києву — 32 відсотка), в південно-східному – 25 відсотків. Решта надала перевагу російській мові. Слід мати на увазі, що престиж української мови значно зріс після проголошення незалежності України, і в 1964 р. чи 1974 р. обстеження мали б значно менше вигідний для української мови наслідок.

Переважання російської мови в міському побуті зростало, і українська культура в значній своїй частині залишилась російськомовною. Бородьба за захист української мови часто вимагала справжньої самовідданості, але наслідок вона могла мати лише за умов державної незалежності.

Унції з молодою державністю неодноразово виникала спокуса висунути на перший план у сфері культури неодмінно «своє», щоб самоствердитися. До пріоритету потрапляло передусім те, чим нація відрізнялася від інших — власні традиції. Зовнішні атрибути національності всіляко підтримувались, як і «свої» наукові та культурні авторитети. Навіть такі «солідні» нації, як англійська, здавалося б, позбавлені комплексу неповноцінності, втратили цілу добу в математиці, тримаючись за формулювання математичного аналізу Ньютона, прагнучи протиставити «своє» математичній системі, запропонований Лебніцом (німцем за походженням). Про чорну пору «німецької фізики» і «німецької математики», а також «великих російських вчених» не варто і згадувати. Це завжди — шлях поразок.

Доля мови залежить не від кількості людей, які сьогодні її вживають, а відмовленою нею.

Таким чином, пріоритети в національній культурі визначаються на основі найвищого світового рівня. «Абстрактні» і «космополітичні» науки, далекі від традиційної культури, сфери музики, театру тощо – це ті животворні сили, які дають життя культурному цілому. Вони самі по собі зв’язані з глибинними традиціями минулого і забезпечують їх виживання. Держава мусить бути сильною. Та сьогодні сила вимірюється силою.

Нації, розгромлені у війні — німці та японці, перемогли в післявоєнному світі завдяки тому, що зуміли небачено розвинути економіку і культуру.

Культура – це ми. Але це й більше, ніж ми. Жодна найгеніальніша, найосвіченіша, найчутливіша до людських пристрастей, болю і радощів особистість не може втілювати в собі всю націю з її культурою. В кожній людині, як в краплині сонця, відображається і світить якоюсь своєю гранню вселюдський здобуток. Культура — неначе колосальний континент, на якому ми живемо. Це неначе мова, якщо треба володіти, щоб зрозуміти безкінечно глибокі смисли, що ними наділені всі її таємничі системи знаків. Зрештою, це й, крім усього, просто мова, знання якої необхідне для осягнення усного та письмового тексту.

Наші часи позначені небувалим зростанням інтересу до проблем вітчизняної історії, витоків національної культури до непересічних досягнень минулого. Знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці сьогодення.

Україна, напівзруйнована семи десятирічним соціальним експериментом, починає з низького рівня розвитку, проте вона має величезні резерви, в тому числі й культурні. сподіватимемося, що її чекає справді світле майбутнє.

„Людина створила культуру… А мова – людину…”

Сьогодні вже не виникає сумнівів у тому, що мова – явище суспільне, бо народжується вона саме у певній групі, в соціумі, і є своєрідним його свічадом. Вона належить до так званих вторинних систем і існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого вона є. Водночас мова – один iз факторів самоорганізації суспільства i невід’ємна ознака таких спільнот, як рід, плем’я, народність, нація. У мові закодована історія нації, яка в свою чергу є носієм цієї мови. Мова нації та її культура становлять органічне ціле. Між ними не можна ставити знак рівності, але й відірвати одну від одної теж неможливо. Смерть мови означає загибель культури. Мова має певні функції, серед яких ми відокремлюємо комунікативну, гносеологічну (когнітивну), фактичну, ідентифікаційну, магічно-містичну, емотивну тощо?

Та яка із цих функцій є домінантною? Будь-який набір знаків вже несе у собі певну інформацію про частину цього світу, виражає наше ставлення до дійсності; кожне слово – це вже велика, незбагнена таїна… Як приклад, можемо навести словосполуку, речення, текст? Ці синтаксеми вже мають відповідні функції… Та чи є це мовою? Мовою, яка створює Людину!? І серед мавп, і серед інших представників фауни і навіть флори є свої системи “мови”, які виконують принаймні такі ж функції. У “тваринній мові” ми вирізняємо комунікативну функцію: тварини “розповідають” одне одному про те, що їх оточує, чи представляє це небезпеку, де можна знайти їжу чи воду тощо? Тварини і рослини на гормонально-хімічному рівні виявляють своє ставлення до того, що їх оточує. Неодноразово такі досліди проводились фізіологами в Англії ще в 60-х роках ХХ століття.

Та чи можна назвати це мовою? На жаль, ні, бо немає у тварин, ну, хоча б другої сигнальної системи… Напевно, це не єдиний фактор, проте більшість біологів на це питання дають саме таку відповідь. І все ж таки: а чим тоді відрізняється людська мова? Сьогодні в роботах багатьох мовознавців ми знаходимо: мова – явище біологічно-психологічно-соціальне. Проте соціальний компонент ставлять на перше місце, знаючи при тому, що тільки у людини є ген, який відповідає за можливість навчитися мові, тобто мова – це те надбання, без якого людина перетворюється на біологічний об’єкт, а не на біологічно-соціальну систему, яка й має назву Homo sapiens.

Тож, яка функція мови перетворює біологічний об’єкт на людину? Неабиякий інтерес в цьому плані представляє робота Олекси Різниченка “Складівниця”, в якій опосередковано, через авторські роздуми, ми приходимо до висновку, що найбільшу вагу має саме людинотворча функція мови. Так, саме таку назву дав цій функції Олекса Різниченко. Якщо в нашій генній пам’яті існує ген, який відповідає за сприйняття мови, то на перший план має виходити саме людинотворча функція, бо, не ставши людиною, ми ніяк не зможемо втілити ані комунікативну, ані експресивну, ані демонстративну функції, бо в цьому разі ще не існує самої людини, для якої Богом у мові створені перелічені функції.

Отже, саме на це мають звертати увагу викладачі української мови у школі. Людина розвивається доти, доки вона розвиває свою мову. Таким чином можна стверджувати, що суспільство і мова взаємозалежні. І саме звідси виходить зв’язок економічного розвитку суспільства із станом розвитку мови. Ще Петро Яцик сказав: “Убогий духом не може бути багатим”. Це абсолютна правда, бо мова є оселею духу, а дух є осердям матеріального. Людина, позбавлена духовного, поглинається матеріальним і врешті потопає в цьому. Тому правий Олекса Різниченко, який стверджує, що провідною функцією мови є людинотворча функція.

На якому ж етапі вивчення мови людина ми можемо вважати себе людиною? У Вольтера є прекрасна думка з цього приводу: “Всі європейські мови ми можемо вивчити за сім років, а свою мову ми вивчаємо все життя…” Отже, із цього виникає ще одна аксіома: ми все своє життя залишаємося свого роду учнями, такими собі semper tiro… Мова – явище безмежне, явище космічне, тож не варто шукати нульового етапу зародження мови.

Мова нас оточує, наче силове магнітне поле, яке ми можемо ідентифікувати, але до якого ми не можемо доторкнутися; і тільки тоді, коли ми здатні індукувати мову, – ми стаємо Homo sapiens, тільки тоді мова перетворює нас на людей. І неабияке значення в розвитку етносу має ступінь володіння мовою на індивідуальному рівні. Все залежить від того, наскільки кожен представник соціуму усвідомлює значення рідного слова, кожного звуку, який він вимовляє. Це в свою чергу свідчить про розвиток нації. А через те, що мова – явище безмежне, то й кінцевої точки розвитку нації, соціуму немає. «Будь-який народ хоче бути не тільки ситим, але й вічним… Безсмертя народу – в його мові» (Ч. Айтматов). Напевно, так і має бути, бо Слово – це Бог, а ми – люди – не маємо права зазирати в ті площини, що для нас є забороненими. Мова дарована нам Богом!

Отже, незаперечною є необхідність вивчати рідну мову, бо, отримавши ключ до глибинних джерел духовного буття нації, ми повинні заглибитися у розумінні кожного слова, бо саме слово є оселею духу… «Мова народу – це його дух, i дух народу – це його мова,» – писав В. фон Гумбольдт.

Сім’я – як прояв культури

Шлюб завжди був не тільки актом цивільно-правового характеру, а об’єднував в собі соціальні, біологічні, матеріальні та духовні аспекти. Шлюб в Україні був моногамним, патріархальним.

Багато складових шлюбу відрізнялися в різних районах України, що було зумовлено перебуванням цих районів у складі різних держав. Але існівала усталена основа, притаманна українському населенню всіх регіонів. Так, підготовка до шлюбу була справою не тільки молоді, батьків та родичів, але й громадськості. Вплив здійснювався через громаду, молодіжні громади.

Безшлюбність загалом осуджувалась суспільством, хоч з цього правила існували і винятки. Від шлюбу могли відмовитися один з синів або одна з дочок, щоб не ділити господарство та годувати молодших сестер та братів.

Шлюб був різновидом договору, який укладався усно, а в XVIII-XIX століттях письмово, особливо, коли йшла мова про розділ землі. Нареченій батько видавав придане, або посаг. До нього входила скриня (постіль, одяг, білизна), інколи худоба (худоба, земля, гроші).

Ролі в сватанні відрізнялися в залежності від того, наскільки консервативною була система землеволодіння та землекористування. При консервативній системі роль самих молодих була дуже незначною, адже в договорі йшлося не про любов молодих, а про “поле”, яке належало батькам.

Звичаєве право обмежувало укладання нерівних шлюбів, перш за все між багатими та бідними. І багаті і бідні неохоче віддавали дітей за нерівного.

Загальним правилом було, що невістка йшла у сім’ю чоловіка. Але в нерівних шлюбах зустрічався і випадок, коли бідний чоловік йшов у сім’ю жінки, на приймацтво. Приймацтво розрізнялося за причиною, існувало три його види — за бажанням, за волею батьків, за запрошенням.

В першому випадку положення зятя було подібним до найманого працівника, нерівне в сім’ї. Зять не був головою в сім’ї, а тому ставлення до нього з боку громадськості було здебільшого зневажливим. В третьому випадку зятя запрошували найчастіше, коли не було голови сім’ї. Тоді ним ставав зять. Приймацтво за бажанням та за запрошенням найчастіше схвалювалося громадою.

До XVI століття панував громадянський шлюб, коли шлюб був дійсним після громадського весілля. Пізніше (з 1744 року) Синод затвердив указ, згідно з яким шлюб набував чинності тільки через вінчання.

Українська сім’я після одруження ділилася — оженившись, син ішов з дому і будував власний. Але для допомоги батькам один з синів залишався допомагати батькам. На Правобережжі залишався старший, на Лівобережжі — молодший. Інколи (коли у батька не було синів) залишалися і дочки. В разі передачі спадщини за договором (зараз він називається “договір довічного утримання”) батько сам визначав, хто з дітей залишається при ньому, обсяг обов’язків та долю в спадщині.

Список літератури

1. Ерасов В.С. Социальная культурология. Учебник для студентов высших учебных заведений. 2- ое изд. испр. и доп. М.: АспектПресс, 1996. — 591 с.

2. Культурология /под ред. А.А.Радугина. М.: Центр, 1996. — 400 с.

3. Культурология. Учебная помощь для высших учебных заведений. Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. — 576 с.

4. Петров М.К. Самосознание и научное творчество. Ростов-на-Дону: изд-у РГУ, 1992. – 268 с.

5. Рождественский Ю.В. Введення в культуроведение. — М.: ЧеРо, 1996. – 288 с.

6. Скворцова Е.М. Теория и история культуры: Учебник для вузов. М.: ЮНИТИ, 1999. — 406 с.

7. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ: Либідь, 1993. — 390 с.

8. Дмитро Антонович «Українська культура» (1993 р.).

9. Іван Кріп’якевич «Історія української культури» (1994 р.).

10. Мирослав Попович «Національна культура і культура нації»(1998р.).

11. О.Воропай. Звичаї нашого народу. 1991.

12. Ф.Вовк. Этнографические особенности украинского народа.

13. В.Горленко. Нариси з історії української етнографії.

14. О.Кравець. Сімейний побут та звичаї українського народу.

15. Культура і побут населення України. Під ред. В.Наулко.

16. Философия. Уч. пособие для студентов вузов / под. редакцией проф. Ю.А. Харина. Мн. ТетраСистем- 2001 г.

17. Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. М.: 1984.

18. Сорокин А.П. Человек, цивилизация, общество. М.: 1992.


10.10.2010

Kulturna baština — Википедия

Kulturna baština ( «nacionalna baština» Ил шам «baština»), naslijeđe fizičkih artefakata я nematerijalnih atributa neke груп Ил društva Koje CINI ostavštinu prošlih generacija, т.й с brižno čuva у sadašnjosti како би бил ostavljeno у naslijeđe ZA dobrobit budućim generacijama. Često se međutim događa da sljedeća generacija odbaci ono što je prethodna generacija smatrala kulturnom baštinom, pa ponovo oživljavanje baštine uslijedi tek nakon smjene još jedne generacije.Fizička, opipljiva или «materijalna kulturna baština» (nepokretna kulturna baština) uključuje građevine i povijesne lokalitete, spomenike, artefakte i dr. это се сматра vrijednim očuvanja za budućnost. У к су uključeni predmeti značajni za arheologiju, arhitekturu, znanost или tehnologiju specične kulture.

Zaštitni znak kulturnog dobra prema «Haaškoj konvenciji za zaštitu kulturnih dobara u slučaju oružanog sukoba», potpisana 14. svibnja 1954.

Культурно-добро е свако добро од државног интереса кожа ужива особну државну заштиту [1] .U širem smislu, kulturno dobro je kulturna baština koja pripada nekoj skupini или društvu [2] , tj. „Нешто это има и немногое очувано као культуры вриедность” [3]

«Природа Баштина» такоер чини важан ди культуры, кои обухвача сельский и природный садовый пейзаж с припадами. Ovakva vrsta lokacija sa zaštićenom baštinom često služi kao važna komponenta u turističkoj industry neke zemlje koja Privlači mnogo domećih i stranih posjetitelja.

Baština koja je kroz povijest ostala očuvana često je jedinstvena i nenadomjestiva, te ostavlja odgovornost očuvanja na sljedeću generaciju. Manje predmete poput umjetničkih djela i ostalih kulturnih remk-djela prikupljaju muzeji i umjetničke galerije. Građanske organacije i političke grupe često su bile uspješne u davanju nužne potpore u očuvanju baštine mnogih naroda za budućnost.

Posebnu važnost ima Konvencija o zaštiti svjetske kulturne i prirodne baštine koju je 1972.prihvatila Opća konferencija UNESCO-a. Prema stanju iz 2018. na popisu se nalazi 1092 mjesta svjetske baštine od čega 845 kulturnih, 209 prirodna и 38 mešovitih localiteta u 167 svjetskih zemalja [4] . Svaki od tih lokaliteta međunarodna zajednica smatra značajnim.

Šira Definicija uključuje nematerijalne aspekte pojedine kulture koja je očuvana društvenim običajima tijekom specificičnog povijesnog perioda. НАЧИНИ И СРЕДСТВА ПОШАНЯ У ДРУШТВУ, А ЧЕСТЬ И ФОРМАЛЬНАЯ ПРАВИЛА ДЕЛОВАНЯ У конкретной культурной клими čine dio kulturne baštine.Primjeri koji se mogu svrstati u tu kategoriju jesu društvene vrijednosti i tradicije, običaji i prakse, estetska i duhovna vjerovanja, umjetničke ekspresije, jezik testali aspekti aspekti aspekti. Знаменитые физические артефакты могут быть изучены за интерпретацию социальноэкономических, политических, этничных, религиозных и филзофских влияний конкретных групп людей. Naravno, nematerijalnu kulturnu baštinu mnogo je teže očuvati nego fizičke predmete.

Poticaj za očuvanje artefakata [uredi VE | uredi]

Predmeti su važni za proučavanje ljudske povijesti jer pružaju konkretnu osnovu za ideje, te mogu poslužiti u njihovoj procjeni.Očuvanje predmeta manifestrira priznanje potrebe prošlosti i stvari da predoče svoju priču. U djelu Past is a Foreign Country (Prošlost je strana zemlja) Давид Ловенталь zamjećuje kako očuvani predmeti također procjenju jjećanja, aactualnost predmeta nasuprot Воспроизведение или сурогатюлосц. Ovo nažalost представляет опасность jer mjesta i stvari mogu oštetiti ruke turista, svjetlo requirebno za njihov prikaz, te ostali rizici koji čine predmete poznatima i dostupnima.Реальность овог ризика potvrđuje činjenicu da su svi artefakti u konstantnom stanju kemijske transformacije tako da ono što se smatra očuvanima zapravo se mijenja — nikada nije onakvo kakvo je bilo. Slično tome promjena представляет vrijednost koju svaka generacija postavlja na prošlost i na artefakte koji je povezuju s prošlošću.

Теория и метод

Остало

.

Nematerijalna kulturna baština — Википедия

Nematerijalna kulturna baština kao pojam obuhvaća: prakse, predstave, izrazi, znanje, vještine, kao i Instrumente, predmete, rukotvorine и kulturne prostore koji su diaočića skjued, udioči svoje kulturne baštine.
Nematerijalnu kulturnu baštinu, koja se prenosi iz generacije u generaciju, zajednice i skupine stalno iznova stvaraju kao reakciju na svoje okruženje, svoje uzajamno djelovanje s prirodomij svo.Ona im pruža osjećaj identityi kontinuiteta te tako promiče poštovanje za kulturnu raznolikost i ljudsku kreativnost.

Sukladno članku 9. Zakona o zaštiti i očuvanju kulturnih dobara (NN 69/99, NN 151/03; NN 157/03, Ispravak), нематериально культурно добро могу бити разни обналичи предыдущий другой дуа начин, особито:

— jezik, dijalekti, govori i toponimika, te usmena književnost svih vrsta,
— фольклорно stvaralaštvo u području glazbe, plesa, predaje, igara, obreda, običaja, kao i druge tradicionalne pučke vrednote,
— tradicijska umijeća i obrti.

Republika Hrvatska se, kao zemlja bogata nematerijalnom kulturnom baštinom, załaže za izgradnju učinkovitogsustava zaštite и očuvanja, na meunarodnoj, региональной и национальной судебной и международной разработке. Također ističe я потребу poduzimanja zaštitnih mjera у suradnji s drugim zemljama potpisnicama ЮНЕСКО-ве Konvencije ZA zaštitu nematerijalne kulturne baštine у ​​okviru djelotvornog obogaćivanja я dopune postojećih međunarodnih sporazuma, preporuka я rezolucija о kulturnoj я prirodnoj baštini, С Новым odredbama Koje себе odnose на nematerijalnu kulturnu baštinu.

Описание: Ovaj tekst or jedan njegov dio preuzet je s mrežnih stranica Ministarstva kulture Republike Hrvatske. Vidjeti dopusnicu Ministarstva kulture za Wikipediju na hrvatskome jeziku.

.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *