HomeРазноеПубліцистична стаття: Цікаві публіцистичні статті на популярні теми

Публіцистична стаття: Цікаві публіцистичні статті на популярні теми

Содержание

Публіцистика — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Публіци́стика (від лат. publicum  — «громадськість») — напрям літературної і журналістської творчості, який дієво досліджує, узагальнює і трактує з власного погляду важливі суспільно-політичні питання та інші виклики суспільства, з метою впливу на суспільну думку та існуючі політичні інститути, використовуючи при цьому засоби логічного мислення та емоційного впливу[1].

Від суто наукового твору публіцистичний відрізняється наявністю авторської оцінки явищ (подекуди суб’єктивної) та спонуканням до висновків на майбутнє.

Призначення публіцистики[ред. | ред. код]

У публіцистики є два основних призначення:

  • утворювати громадську думку;
  • викликати прагнення зміни або навпаки збереження дійсного суспільного ладу.

Публіцист не просто описує чи поєднує дані, повідомляє про сучасні виклики — він роз’яснює й переконує, обговорює й викриває, закликає до дії, підштовхує до певного рішення. У публіцистичних творах з’єднуються мовно-образні особливості наукового дослідження і ораторського мовлення, невимушена жвавість розмовної говірки і чітка впорядкованість літературної мови.[1]

Важливою властивістю сучасної публіцистики є її науковість. «Сплав» науки і публіцистики виражається в прагненні журналістів всебічно осмислити підняте питання, дати зважену й точну оцінку висвітленому явищу, довести до кожного отримувача свою правоту, переконати його не безпідставними доказами, а цифрами, точними даними, логічними підтвердженнями, посиланнями на першоджерела. Поважне і глибоке дослідження суспільних непорозумінь, викликів свіжість думки і слова, достовірність — ось ознаки, які дозволяють говорити сьогодні про публіцистику як різновид ледь не наукової діяльності.

Напрями публіцистики[ред. | ред. код]

До публіцистичних жанрів належать: есе, нарис, замальовка, фейлетон, памфлет, гумореска, байка, пародія, хроніка, портрет.

  1. Михайлин І.Л. Основи журналістики, Навчальний посібник. — К: Центр учбової літератури, 2011.
  • В. Портников. Політична публіцистика // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.590 ISBN 978-966-611-818-2
  • Телевізійна публіцистика: методологія, методи, майстерність / Ю. Г. Шаповал; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2002. — 232 c. — Бібліогр.: 223 назв.

Новинний стиль мовлення — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Публіцистичний стиль використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній, масовій агітації. Він характеризується: точністю, послідовністю викладення провідних тез разом з їхнім емоційним забарвленням. У сучасній науковій літературі все частіше вживається термін «стиль масової інформації»[1][2][3][4], що пояснюється глобалізованими процесами в суспільстві, зміною медійних ресурсів у світі та європейською традицією до класифікації функціональних стилів[5].

Сфера використання публіцистичного стилю — громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Основне призначення:

  • інформаційно-пропагандистськими методами розв’язувати важливі актуальні, животрепетні суспільно-політичні проблеми,
  • активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до потреби зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові,
  • пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація, щоб утілити їх у повсякдення.

Особливості публіцистичного стилю[ред. | ред. код]

Основні ознаки:

  • доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал),
  • поєднання логічності доводів і полемічності викладу,
  • поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, виклад наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю,
  • наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційну ознаку,
  • наявність художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол).

Основні мовні засоби:

  • синтез складників наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів,
  • насичення лексики суспільно-політичними й соціально-економічними термінами, закликами, гаслами,
  • використання багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполук, перифраз,
  • уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів,
  • використання чужомовних суфіксів -іст (-ист), -атор, -ація тощо, префіксів псевдо-, нео-, супер-, інтер- тощо,
  • різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками та інше,
  • влучні афористичні, інтригуючі заголовки.

Публіцистичний стиль щодо жанрів, мовних особливостей і способів подання інформації поділяють на такі підстилі:

Тож як тільки комуністичний режим зрозумів, що ситуація вийшла з-під контролю, кампанію українізації в 1932—1933 роках було брутально припинено, а національне відродження умертвлено й розстріляно. Істинне ставлення більшовизму до українізації цілком однозначно виявилося вже на її початку на деяких заселених українцями теренах, що увійшли до складу Російської Федерації.

…Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, той збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, — це людина без роду й племені.

  • Алєксєєва Л. О. Виражальні засоби мови у текстах розмовного, художнього та публіцистичного стилів. — Донецьк: Юго-Восток, 2009. — 202 с.
  • Богатько В. В. Явища еліпсису в мові сучасної української публіцистики: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.01. — К., 2005. — 24 с.
  • Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови. — К.: Наук. думка, 1990. — 213 с.
  • Коваленко Б. О. Стилістично знижена лексика в мові сучасної української публіцистики. — Кам’янець-Поділ., 2010. — 159 с.
  • Мінкова О. Ф. Експресивний потенціал засобів вторинної номінації в мові новітньої української публіцистики. — Мелітополь: Вид. будинок ММД, 2012. — 175 с.
  • Різун В. В., Непийвода Н. Ф., Корнєєв В. М. Лінгвістика впливу. — К.: ВПЦ «Київський університет», 2005. — 148 с.
  • Різун В. В., Непийвода Н. Ф., Корнєєв В. М. Лінгвістика впливу. — К.: ВПЦ «Київський університет», 2005. — 148 с.
  • Селігей П. О. Як полонити читача з першого рядка // Стиль і текст. — Вип. 4. — 2003. — С. 150—189.

Стаття (журналістика) — Вікіпедія

Стаття — це жанр журналістики, в якому автор ставить завдання проаналізувати суспільні ситуації, процеси, явища, перш за все з точки зору закономірностей, що лежать в їх основі.

Такому жанру як стаття властива ширина практичних узагальнень, глибокий аналіз фактів і явищ, чітка соціальна спрямованість. У статті автор розглядає окремі ситуації як частину ширшого явища. Автор аргументує і вибудовує свою позицію через систему фактів.

У статті висловлюється розгорнута аргументована концепція автора або редакції з приводу актуальної соціологічної проблеми. Також в статті журналіст обов’язково повинен інтерпретувати факти (це можуть бути цифри, додаткова інформація, яка буде правильно розставляти акценти і яскраво розкривати суть питання).

Відмінним аспектом статті є її готовність. Якщо підготовлюваний матеріал так і не був опублікований (не вийшов в тираж, не набув поширення), то така праця відносити до статті некоректно. Швидше за все цю роботу можна назвати чернеткою або заготівлею. Тому метою будь-якої статті є поширення змісту в ній інформації.

У сучасній[коли?] журналістиці виділяють п’ять видів статей.

Передова стаття[ред. | ред. код]

Передова стаття висловлює точку зору редакції з питання, яке актуальне на даний момент. Передова стаття допомагає правильно орієнтуватися в проблемах суспільного життя, реагує на найактуальніші питання. Основні вимоги: актуальність теми, глибоке розкриття і обґрунтування висунутих завдань, конкретність і лаконічність узагальнень, висновків, аргументи.

Передові статті можуть бути:

  •  загальнополітичними — публікуються в зв’язку з знаменними датами, подіями;
  •  пропагандистськими — розкривають перспективи творення, здійснення тих чи інших ідей;
  •  оперативними — відображають найактуальніші на даний момент політичні та господарські завдання.

Теоретико-пропагандистська стаття[ред. | ред. код]

На прикладах конкретних ситуацій дається науково-теоретичне пояснення поточних подій. У таких статтях аналізуються теоретичні аспекти економіки, політики, літератури і мистецтва.

Інформаційна стаття[ред. | ред. код]

Інформаційно-оповідна стаття — матеріал розташовується в послідовності, яка, як правило, відповідає їх тимчасового або просторового розвитку, здійсненню.

Інформаційно-описова стаття — публікуються або в зв’язці з інформаційно-оповідній або окремо від неї. У статті даного виду, інформація викладається таким чином, щоб у читача склалося уявлення про предмет опису в цілому, а також про його складові частини, окремі властивості і ознаках.

Загальнодослідницька стаття[ред. | ред. код]

До цієї групи належать публікації, в яких аналізуються загальнозначущі, широкі питання. Наприклад, автор такої статті може вести мову про напрямки політичного або економічного розвитку країни або міркувати про рівень моральності, існуючому на сьогоднішній день в суспільстві в цілому, або про можливість союзу церкви і держави, або про взаємини країни з зарубіжними державами, і т. п . Подібного роду публікації відрізняються високим рівнем узагальнення,  мисленням авторів. Мета загальнодослідницької статті полягає у вивченні різних закономірностей, тенденцій, перспектив розвитку сучасного суспільства. Загальнодослідницька стаття — жанр важкий в тому сенсі, що він вимагає не просто знання якоїсь конкретної проблеми, але передбачає теоретичне пояснення її існування.

Практико-аналітична стаття[ред. | ред. код]

Вона звернена перш за все до актуальних практичних проблем промисловості, сільського господарства, підприємництва, культури, науки, освіти, бізнесу, фінансів, і т. д. У цих статтях аналізуються конкретні проблеми, події, дії, ситуації, пов’язані з практичними завданнями, які розв’язуються в тій чи іншій сфері діяльності, галузі виробництва, тощо. Автор ставить перед собою мету виявити причини ситуації, що склалася в тій чи іншій сфері виробництва, на ряді підприємств, в соціальній сфері і т. д., оцінити ці ситуації, визначить  тенденції їх розвитку, виявити проблеми, які стоять на шляху вирішення тих чи інших практичних завдань, по можливості виявити шляхи ефективного вирішення цих завдань, винести на суд громадськості якісь конструктивні пропозиції.[1]

Публіцистичний стиль — Стилістика — Сучасна українська літературна мова — Каталог статей

Публіцистичний стиль української мови започатковувався одночасно з художнім, офіційно-діловим, науковим. Проте  тривалий час публіцистичний стиль не мав повноцінного розвитку через втрату українським народом державності, через постійні заборони української мови. Публіцистичний стиль — це стиль суспільної комунікації, громадського життя, звідки українська мова витіснялася з нього то польською, то російською владою. Публіцистика є ніби проміжною сферою художнього,  ділового і наукового спілкування, вона синтезує в собі частину  функцій, мовних ознак та засобів художнього, ділового, наукового стилів.

До початків публіцистичного стилю нової української  літературної мови відносять окремі українські тексти Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка…

Сфера використання публіцистичного стилю — громадсько-політична, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.

Основне призначення — служити розв’язанню суспільно-політичних питань, активно впливати на читачів,  переконувати у справедливості певної ідеї, спонукати їх до творчої  діяльності, пропагувати прогресивні ідеї, учення, знання, здоровий спосіб життя.

Сфера використання і призначення публіцистичного стилю вплинули на формування його відповідних ознак: логізація та емоційна виразність, оцінка — соціально-політична,  ідеологічна, естетична, моральна, пристрасне ставлення до предмета мовлення, змісту, інформації, поєднання точності висловленої інформації, наукових положень з емоційно-експресивною чи імперативною образністю художнього конкретно-чуттєвого  бачення питання чи проблеми.

До основних ознак публіцистичного стилю належать:  спрямованість на новизну; динамічність; актуалізація сучасності; інформаційність; політична, суспільна, морально-етична оцінка того, про що пишеться або мовиться; синтез логізаціїта  образності мовного вираження, що нагадує про близькість  публіцистичного стилю до наукового і художнього; документально-фактологічна точність; декларативність; закличність; поєднаність стандарту й експресії; авторська пристрасть; емоційність,  простота і доступність; переконливість. Усі ці й інші ознаки  створюють враження «багатостильовості» публіцистичного стилю, який настільки розростається й розгалужується поза власне публіцистичним, що підстилі дають підстави називати їх  окремими стилями (газетним, журнальним, телевізійним тощо).

Основні мовні засоби публіцистичного стилю — це сплав елементів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів. З одного боку, у ньому широко використовується суспільно-політична лексика, політичні заклики, гасла, точні  найменування (подій, дат, учасників, місця), а з іншого —  багатозначна образна лексика, що здатна привернути увагу читача і  вплинути на нього, художні засоби — тропи і фігури. Всі лексеми, як правило, чітко поділяються на позитивно-оцінні й негативно-оцінні. Навіть при художньому домислі в публіцистичному стилі авторське «я» збігається з фактичним мовцем. Сфера застосування, призначення публіцистичного стилю і ознаки, яким він має відповідати, виробили в ньому  певні мовні форми вираження.

В публіцистичному стилі виділяється кілька підстилів,  кожний з яких має свої жанрові й мовні особливості: власне  публіцистичний, або стиль засобів масової інформації (газети,  часописи, радіо, телебачення, реклама), художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси, есе), науково-публіцистичний (критичні статті, аналітичні огляди, соціальні портрети тощо).

Газетно-публіцистичний стиль — Студопедия

Газетно-публіцистичний стиль — це стиль творів і виступів на актуальні суспільно — політичних тем. Він реалізується як у письмовій, так і в усній формі.

Однією з характерних основних рис газетно-публіцистичного стилю є поєднання двох тенденцій — тенденції до експресивності і тенденції до стандарту. Це зумовлено функціями, які виконує публіцистика: функцію повідомлення, інформації про певні соціальні явища, факти і функцію впливу, тобто відкритої оцінки викладених проблем, для того, щоб вплинути і на думки, і на почуття читачів (слухачів), залучити їх до підтримки тієї позиції, яку займає і відстоює автор.

Таким чином, з функцією впливу на масового читача або слухача пов’язана така риса газетно-публіцистичного стилю, як його емоційно — експресивний характер, а з швидкістю передачі суспільно значимої інформації пов’язаний стандарт цього стилю. Тенденція до стандарту означає прагнення публіцистики до суворості та інформативності, які властиві науковому та офіційно — діловому стилям. Тенденція до експресивності виражається в прагненні до доступності та образності форми вираження, що характерно для художнього стилю і розмовної мови — в публіцистичної мови переплітаються риси цих стилів.



Газетно-публіцистичний стиль має одночасно консервативністю і рухливістю. З одного боку, в публіцистичної мови присутня достатня кількість штампів, суспільно-олітіческіх та інших термінів. З іншого боку, прагнення до переконання вимагає все нових мовних засобів, щоб чинити на них вплив. Саме цій меті служать всі багатства художньої та розмовної мови.

Газетно-публіцистичного стиль використовує такі лексико-фразеологічні одиниці і словосполучення, які об’єднують в собі функціональну та експресивно — оціночну забарвлення, в основному — слова і звороти суспільно — політичного характеру, пов’язані з обговоренням морально — етичних проблем. У публіцистичному стилі, оскільки автор відкрито пропагує свою точку зору, знаходять значну застосування слова, що мають оціночний характер, позитивний чи негативний.

Багато слів набувають газетно-публіцистичну забарвлення в тому випадку, якщо вони вживаються в переносному значенні. Для посилення виразності в публіцистиці іноді використовуються застарілі форми слів (наприклад, «схилити коліна», «жваві молоді люди»), слова і фразеологічні звороти самих різних пластів: урочисто — підняті, розмовні та просторічні, широко застосовуються образні засоби мови.


Газетно-публіцистична мова активно використовує іншомовні слова та елементи слів, зокрема приставки а -, анти-, про -, нео-, ультра — (наприклад: «ультраправі», «антиконституційний»). Саме завдяки ЗМІ останнім часом значно поповнився активний словник іншомовних слів, що входять до складу російської мови (наприклад: «приватизація», «електорат», «деномінація»).

Прагнення до виразності, образності і в той же час до стислості реалізується також за допомогою прецедентних текстів (текстів, знайомих кожному середньому члену якогось суспільства), що сьогодні є невід’ємною частиною публіцистичної мови.

В області синтаксису нерідко зустрічаються інверсії (незвичайний порядок слів), наприклад: «Гніздо наше, Батьківщина взяла гору над усіма нашими почуттями» (А. Н. Толстой). Активно вживаються емоційні та експресивно — забарвлені конструкції: окличні речення різного значення, речення зі звертанням, риторичні питання, повтори, розчленовані конструкції тощо Прагнення до експресссіі обумовлює використання конструкцій з розмовною забарвленням: побудов з частинками, вигуками, побудов фразеологічного характеру, еліпсів ( пропуск того чи іншого члена речення, структурна неповнота конструкції) та ін.

Стаття як найбільш поширений аналітичний жанр — Студопедия

План

1. Специфіка жанру.

2. Основні різновиди статті.

3. Методика написання статті.

Література

Основна:

1. Василенко М.К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі: Монографія ⁄ Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. – К., 2006. – С. 189-202.

2. Тертычный А.А. Аналитические жанры журналистики. − М., 1998.

3. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. – Л.: ПАІС, 2004. – С. 196-200.

Додаткова:

  1. Мельник Г.С., Тепляшина А.Н. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб.: Питер, 2006. – С. 135-137.
  2. Тертычный А.А. Жанры периодической печати. Учебное пособие. – М.: изд-во Аспект-пресс, 2000.

Стаття − найпопулярніший, науніверсальніший газетний жанр. Для необізнаного у тонкощах журналістики й літератури людини все, що друкується у періодиці, є статтею. Статтею іменують і власне статтю, і рецензію, і діалог, і огляд. У словниках, зазвичай, вирізняють статті наукові та публіцистичні. Родовими ознаками творів цього жанру є невеликий розмір та місце оприлюднення − збірник, журнал, газета. Навіть у строго професійному підході твори цього жанру дуже різні з предметом відображення, за внутрішньою будовою, призначенням, стилем, способом донесення головної думки, аргументацією, складністю і доступністю викладу тощо. Звичайна газетна стаття займає в сучасних друкованих ЗМІ від чверті до третини газетної сторінки. Останні показники змінюються відповідно до спеціалізації друкованих видань, їх формату. Навіть призначені для масових видань, не беручи до уваги суто наукових публікацій, статті неподібні між собою. Надзвичайно громіздка, перенасичена фактами стаття в газеті «День» чи щотижневику «Киевскій телеграфъ» кардинально відрізняється від коротких статей у міських газетах. Стаття на економічну тематику в «Галицьких контрактах», «Бизнесе», «Комерсанте Украины» не схожа на короткі економічні статті-огляди в «Молоді України».



Що ж їх об’єднує? Насамперед − дослідницький підхід до життєвих явищ. І українські, і закордонні вчені наголошують на тому, що головне у статті не повідомлення фактів і новин, а певне питання, проблема. У статті розвивається чітко визначена думка, у ній співвідносяться певні факти, явища, погляди. Цим стаття відрізняється від коментаря. Бо коментатор має справу переважно з одним фактом, явищем, він намагається з’ясувати його сутність. Нарешті, незважаючи на тему, обсяг матеріалу, специфіку питання, що розглядається, стаття у мас-медіа має бути максимально, наскільки це можливо, зрозумілою, популярною, доступною та лаконічною. Це диктується вимогами не так жанру, як характером самої журналістики.


Зазвичай стаття у друкованому виданні визначається як аналітичний жанр, що виносить на обговорення читачів певну проблему і в межах жанрового матеріалу робить спробу цю проблему дослідити, по можливості знайти шляхи її вирішення. Аналітична стаття, таким чином, має відповідати не тільки на традиційні запитання (що? де? коли?), а й на запитання: як саме? чому? яким чином вирішити проблему? Середній обсяг аналітичної статті, залежно від формату видання, становить від 8,5-9 до 12-15 тисяч знаків. Стаття розміщується на внутрішніх сторінках газет. У щотижневиках і журналах анонси статей можуть бути винесеними на обкладинку чи першу сторінку.

Аналітична стаття взагалі характеризується дуже важливим компонентом, що певним чином відрізняє її від групи інформаційних жанрів. А саме: в аналітичній статті читачеві не просто розказують про певний факт, подію. Журналіст робить спробу проаналізувати цей факт чи подію, обов’язково в контексті проблеми. Бажано, щоб журналіст або колектив авторів визначили шляхи вирішення поставленої проблеми. Коли ж цього з певних причин не трапилося, сама поява аналітичної статті певною мірою сприяє стимуляції читацької уваги, привертає увагу адміністрації, наукових кіл, політичних сил у спробах вирішити питання.

На думку російського журналістикознавця М. Кіма, у структурній організації статті головна роль відводиться таким чинникам:

− висунення основної тези для доказів;

− побудова схеми аргументації, що розкриває суть запропонованої тези;

− висновки із системи доказів.

Отже, на думку дослідника, в аналітичний статті присутні основні елементи, характерні для науки логіки. Серед них найголовніші: теза і антитеза, аргументи і контраргументи, висновки. До цього слід додати, що конкретна аналітична стаття в сучасній українській пресі часом страждає через відсутність логічних суджень, що підмінюються деклараціями і нічим не обґрунтованими твердженнями.

Композицію аналітичної статті прийнято порівнювати з принципом побудови художнього твору. На перший погляд, здається, що схожість тут очевидна. В обох випадках маємо експозицію ( у статті ознайомлення з проблемою). Зав’язці подій у художньому творі є аналог в аналітичний статті. Це, власне, порушення проблеми, введення читача в суть справи. Розвитку дії в художньому творі відповідає конфлікт позицій (варіант, теза, антитеза) в аналітичній статті. Проте далі всі паралелі чи аналогії здаються неприродними, такими, що існують у віртуальному вимірі. Конфлікт у художньому творі не обов’язково має аналог у журналістиці. Кульмінація в прозі також часто не знаходить аналогії в журналістському творі. Тобто механічне перенесення системи прийомів і функцій з прози у журналістику правильне лише частково, адекватної інтерпретації для виробничого процесу випуску газетно-журнальної продукції тут не спостерігаємо. Однак прихильники подібних паралелей − переважно представники Російської журналістикознавчої школи − продовжують обстоювати свою точку зору, очевидно, маючи на увазі якісь оригінальні шляхи розвитку сучасної журналістської практики.

Тим часом аналітична стаття, насамперед аналітика з яскраво виявленим експресивним аналізом певної проблеми, розвивається згідно із своїми законами жанру.

Отже, стаття − це такий журналістський виступ, у якому автор аналізує факти і явища життя, доносить з допомогою відповідних аргументів певну думку, ідею.

ІІ. Діапазон творінь статейного типу дуже широкий. Якщо йдеться про газету чи журнал, то на першому плані фігурує публіцистична стаття, передова стаття, полемічна стаття, науково-просвітницька стаття, проблемна стаття, замітки публіциста. Як загальнополітичні, так і галузеві видання, особливо галузеві, друкують немало теоретичних, науково-популярних статей, а також статей рекламних і практично-ділових.

Передова стаття вирізняється, насамперед, своїм місцем у газеті, важливістю та актуальністю, а також тим, що в ній виражається колективна думка редакції. Передова, здебільшого, друкується без підпису.

Передова стаття, якою відкривалася перша сторінка будь-якої газети в радянські часи, безумовно, є різновидом звичайної статті. Проте саме стиль передової статті багато в чому відрізняється від стилю статті звичайної. У передовій превалює інша стилістика: заклична, менторська. Характерна в цьому плані певна чи майже повна відсутність авторського «Я», яке можливе і природне в інших газетних жанрах.

Іншою важливою характеристикою передової статті є її публіцистичність, яскраво визначені політичні орієнтири. За часів тоталітарної системи передова стаття могла бути і часто виконувала функції методичної розробки, кваліфікованого порадника, міні-довідника, за яким партійний пропагандист готувався до виступу. Передові статті прийнято було цитувати на зборах.

Тепер ці функції передової стали надбанням істориків журналістики. Передова стаття як вияв партійної позиції редакційного колективу відійшла в минуле. Пояснити це можна двома головними причинами. По-перше, передова стаття, без якої важко було уявити будь-який номер партійної газети протягом понад 70-річного існування радянської імперії, настільки себе скомпрометувала і виродилася, що практично зійшла зі сторінок ще до розвалу тоталітарної системи. І хоч її називали прапором номера газети, хоч про неї писалося мало не в кожній директиві КПРС, хоч передовиці «Правди» обов’язково дослівно читалися по першій програмі радіо, хоч ці передовиці вирізалися і уважно зберігалися партійними функціонерами, вони не мали авторитету в читача. В них, зазвичай, не було свіжої думки, а нудне розжовування прописних істин і читання моралі. Передова стаття тоталітарно-комуністичного типу вмерла природною смертю. Її ніхто не відміняв і не забороняв − вона виявилася нікому не потрібною. По-друге, стан громадської думки, відсутність авторитетних громадських об’єднань і впливу громади на вирішення державних питань, невисокий професійний рівень та інтелектуальний авторитет української періодики, тиск на них з боку влади й олігархічних сил, деякі інші причини не стимулюють потреби редакцій висловлювати свою колективну думку у вигляді передових статей. Така потреба мусить визріти.

Зараз передова стаття виконує інші функції, виступаючи радше важливим, хоч і не головним, елементом редакційної політики у питаннях, що стосуються здебільшого економічних відносин у країні. Такі статті характерні, зокрема, для «Дзеркала тижня». А от у газетах на кшталт: «Сегодня», «Вечірній Київ», «Газета по-киевски» − передова стаття практично залишила перші сторінки, поступившись місцем «Шпальті редактора», «Погляду зі столиці» та іншим коротким рубрикам, де у лапідарній формі висловлюють точку зору на подію працівники редакції або запрошені фахівці. Передова стаття у незалежній пресі − це вияв позиції редакції. Звичайно, щоб виявляти позицію, треба її мати. Наявність передової статті у газетах і тижневиках − вплив плюралізму, породження громадського суспільства, свідчення наявності «четвертої сили», сили громади. Авторитетні видання на Заході мають свою думку з приводу актуальних питань сучасного життя. Передова стаття − один з виявів цієї думки, на яку не може не зважати не тільки громада, але й влада.

Передова стаття у її класичному розумінні збереглася в партійних виданнях «Комуніст», «Товариш», але там її призначення відповідає скоріше суто проблемам партійного будівництва, ніж журналістській творчості.

Передова стаття, що мала інформувати читача про певну точку зору в умовах демократичного плюралістичного суспільства, втрачає конкретного читача, який навчився мислити нешаблонно, маючи можливість порівняти різні концепції, різні точки зору. Передова, що розглядає одну-єдину концепцію, задовольняє лише одну групу читачів, нехтуючи інтересами іншої частини. Як правило, більшості, що призводить до втрати потенційної читацької аудиторії.

Зменшення передової статті до редакторської шпальти або бліц-коментарю певної події кількома співробітниками редакційного колективу, сторонніми фахівцями − зрештою, один із варіантів пошуку оптимального впливу друкованого слова на суспільну свідомість у вигляді передової статті.

Передова стаття стає в пригоді принаймні там, де малоефективними виявляються аудіовізуальні засоби інформації через їх досить неоднозначний і дуже стислий у часі ефект психологічного впливу. Передова стаття у кращих своїх зразках повинна вирізнятися оригінальністю і ясністю думки, чіткістю і продуманістю аргументів, строгістю стилю. Її головна мета − не пропаганда, а вияв позиції та прогнозування можливих політичних, економічних, стратегічних рішень.

У радянській журналістикознавчій науці поняття проблемної статті подекуди підмінялося дефініцією «критична стаття». Дискусії щодо підміни понять тривала досить довго, поки фахівці не дійшли думки, що проблемна аналітика і критична стаття − варіанти одного жанру, які істотно відрізняються. І справді, спрямованість проблемної статті, якою б вона не була гострою і «критичною» обов’язково позитивна.

Інша помилка, якої припускаються як журналістикознавці, так і журналісти-практики, − ототожнення проблемної статті з матеріалом, що сам по собі проблемним є лише частково. Тобто питання, яке розглядає журналіст, насправді проблемою не є. Або, що частіше буває, проблема надумана, штучна. У такому випадку і сама стаття не може вважатися проблемною, бо в її основі лежить дрібний конфлікт чи непорозуміння.

Проблемними статтями у світовій журналістській практиці прийнято вважати такі, що порушують нагальні, подекуди гучні, соціально-економічні проблеми. Звичайно, проблема вважається масштабною лише на певному рівні і доволі дискусійним є питання, з якого моменту послідовність окремих фактів, збіг критичних обставин перетворюються на глобальну проблему. Також нез’ясованим завжди буде питання, якого рівня має бути проблема, щоб певне друковане видання надало свої сторінки для її дослідження у формі аналітичної статті. На емпіричному рівні досліднику і просто пересічному читачеві зрозуміло, що, приміром, «Дзеркало тижня» може порушувати проблеми загальнодержавного рівня: парламентські перегони, забезпечення країни газом… Але чому подібні проблеми не може висвітлювати звичайна міська чи районна газети? Відповідь очевидна: попри амбіції окремих регіональних лідерів і нових інвесторів, газети, що мають обмежений штат аналітиків, а головне, не мають відповідної мережі розповсюдження і так званої цільової читацької аудиторії, масштабні проблеми аналізувати не в змозі.

Проблемні статті мають традиційно відповідати кільком головним вимогам:

1. Проблемна аналітична стаття інформує читача про те, чому та інша норма з часом приходить у невідповідність до соціально-історичних, політичних та економічних реалій цивілізаційного розвитку.

2. Аналітика має навести неспростовні докази необхідності вирішення поставленої проблеми.

3. В ідеалі аналітична стаття має вказати і варіанти можливих шляхів подолання кризи, вирішення конкретної проблеми.

Проблемна аналітична стаття завжди має дуже специфічний характер, оскільки розрахована на цільову групу читачів. Аналітика «Галицьких контрактів» значно відрізняється від стилю подання аналітичної інформації в «ДЗ» або щоденній газеті «Сьогодні». Стиль викладу диференціюється не лише за допомогою наочних елементів, цифр, спеціальних термінів, усталених зворотів. Автор аналітичної статті в бізнесовому виданні розраховує, як правило, на стиль мислення своїх читачів, вводячи аналоги і екскурси, що апріорі відомі потенційному передплатнику або покупцю бізнесового видання.

Останнім часом газетно-журнальні проблемні аналітичні статті трохи уніфікувалися з огляду на стереотип їх сприймання і міру довіри до фактів, які наводить журналіст. Читач, завдяки інтенсивній підготовці через інші ЗМІ, добре ознайомлений з тим, хто стоїть за певним виданням, інтереси яких економічних груп обстоює редакційний колектив.

Подібна міра довіри, таким чином ґрунтується на адекватному розумінні того факту, що будь-яка проблемна стаття у фактично заангажованому друкованому ЗМІ правильна і правдива лише частково. До проблеми, яку намагається розв’язати журналіст у своєму матеріалі, треба ставитися дуже обережно, але з чітким усвідомленням незаперечної істини, що проблема існує, слід лише критично зважити можливі шляхи її розв’язання, запропоновані редакцією.

Важливе місце в структурі статті займає аргументація. У проблемній статті аргументація завжди вибіркова, що зумовлено багатьма чинниками. До суб’єктивних факторів такого відбору слід віднести можливості реалізації авторського задуму на площі, що відведена в газеті чи журналі під матеріал. До об’єктивних чинників обмеження аргументного інструментарію треба зарахувати певну заздалегідь визначену запрограмованість газетно-журнальної проблемної статті. Це означає, що аргументи на користь того чи іншого теоретичного твердження відбираються лише з огляду на користь власної суб’єктивної точки зору автора або редакції.

Проблемні аналітичні статті прийнято поділяти за тематичними ознаками: проблемна політична аналітика, економічна, педагогічна, медична. Проте кожна проблема в сучасному суспільстві не існує сама по собі, всі питання можуть бути дослідженими, а завдання, хоч і частково, але вирішеними з урахуванням усіх взаємозв’язків і взаємо переходів суспільних проблем.

Особлива увага в процесі постановки і розкриття проблеми приділяється стилю аналітичної статті. Саме в ній трапляються елементи, які практично не характерні для інших газетних жанрів, за винятком хіба що репортажу. Проблемна аналітична стаття може характеризуватися так званою драматизацією викладу фактичного матеріалу. Себто проблема про яку йдеться, може бути викладена не в академічно-науковій, прагматично0стриманій манері, а із застосуванням літературних прийомів і методів, характерних для драматичних творів. Дуже ефективна подібна манера викладу на початку або наприкінці статті. Ефект психологічно-емоційного впливу дає можливість спробувати зайвий раз переконати читача в актуальності проблеми, яку порушив журналіст у своєму матеріалі, примусити його співпереживати, співчувати.

Драматичним елементом не слід захоплюватися, бо тоді аналітика перетвориться на профанацію. Лише дотримання міри дозволяє досягти бажаного ефекту.

У сучасній українській газетно-журнальній періодиці майже не застосовується і такий прийом, як введення до тексту власного «я». Останнє примушує читача уважніше ставитися до проблеми, яку порушує журналіст, адже ця проблема проходить через конкретного індивіда − у цьому випадку працівника редакції. Спрацьовує психологічний ефект співпереживання.

Радянська модель розвитку журналістської практики, побудована на ідеях колективної свідомості й колективної праці, однозначно призвела до занепаду цього методу написання журналістських творів. Тому зараз в українських друкованих ЗМІ практично не трапляються аналітичні статті, написанні з використанням ефекту присутності автора матеріалу. Вважається, що цьому методу не місце в «серйозній» аналітиці.

Оскільки розвиток технологічної цивілізації передбачає все більшу спеціалізацію у кожній науці, кожній галузі людського пізнання, проблемна аналітична стаття сама по собі прагне до максимальної популяризації і спрощення матеріалу, що пропонується навіть читачеві-фахівцю. Адже, часто, навіть у межах одного дослідження, спеціалісти використовують різні терміни, оперують варіантами лише їм зрозумілих понять. Отже, журналіст, який прагне заглибитися в атмосферу тієї чи іншої дисципліни, галузі людської діяльності, має творчо екстраполювати ускладнені дефініції на свідомість пересічного читача, нефахівця певної галузі.

Проблемна аналітична стаття має, таким чином, одночасно і характер популяризації. При відсутності специфічної лексики у статті знаходимо слова, словосполучення і звороти, що максимально адекватно передають зміст проблеми.

Проте, незважаючи на використання всіх творчих потенцій журналіста, проблемна аналітична стаття не може обходитися без фахового коментарю. Дуже важливим у структурі матеріалу є місце розташування цього коментарю (або кількох коментарів-думок) з конкретної проблеми.

Як правило, проблемна аналітична стаття, що починається, за класичними законами літератури, зі вступу, далі продовжується розвитком дії, − раптом переривається коментарем, без якого читачеві буде незрозумілою суть проблеми.

Коментар цей може існувати як у вигляді інтерв’ю-монологу фахівця, так, правда, значно рідше, у формі діалогу журналіст-респондент.

Класична форма інтерв’ю-монологу побудована, як відомо, на апріорі взятому твердженні, що інтелектуальний і освітній рівень журналіста і респондента приблизно однаковий.

Те саме стосується інтерв’ю-діалогу в аналітичній проблемній статті. Якщо рівень запитань не буде відповідати рівню відповідей − коментар просто не відбудеться. Мабуть, саме тому як в українській, так і в закордонній журналістиці спостерігаємо цікаву тенденцію: до штату редакцій газет і журналів, на шпальтах яких домінують проблемні статті, видавці воліють зараховувати не стільки професійних журналістів, як фахівців з інших галузей людських знань. Як правило, це люди, які здобули фахову юридичну, історичну, технічну освіту. Маючи схильність до літературної праці, вони характеризуються переважно прагматичним напрямом думок, краще за інших підходять для розробки і написання проблемних аналітичних статей.

Коментар фахівця у будь-якому випадку має доволі суб’єктивний, однобічний характер. В інтерв’ю-діалозі журналіст-професіонал з відповідною базовою підготовкою не тільки намагається роз’яснити проблему, а й певним чином доповнює, розширює коментар.

Часто на додаток або, навпаки, на противагу до коментарю фахівця, журналіст залучає результати аналізу проблеми з інших джерел. За умов широкого поширення в Інтернеті, це, як правило, спеціальні або наукові розвідки відповідних закладів чи дослідних центрів.

Подібні аналоги не тільки дисциплінують, а й певною мірою організовують структуру газетно-журнальної публікації. Вони, насамперед, надають їй необхідної ваги, значущості.

Подібні ремінісценції дуже важливі, коли йдеться про кінцевий етап написання аналітичного проблемного матеріалу − висновків. Вони мають бути, по-перше, зваженими і такими, що лишають простір для подальшого розвитку досліджень проблеми. По-друге, висновки мають відповідати всім законам жанру аналітичного матеріалу. Тобто в них має бути присутня художня довершеність, можливо, експресія, елементи іронії − все залежить від творчої потенції самого автора аналітичного матеріалу.

Загалом, аналітична проблемна стаття − надзвичайно важливий елемент чи не кожного номера щоденного або щотижневого видання, щомісячного журналу. Щоразу, для кожного конкретного виду видання вона має свою індивідуальну характеристику. Спільне, що об’єднує аналітичні статті, − це, висловлюючись образно, їх роль важких фігур на шахівниці, що вирішують долю боротьби за читацьку увагу. Давно минули часи, коли «серйозність» видання визначалася кількістю великих аналітичних статей, що припадали на кожен номер. Нині позитив газети чи журналу визначається за якістю проблемної аналітичної статті, її дієвістю, суспільним резонансом. Більше того, серйозна аналітика не програє, коли поруч з нею співіснують актуальне інтерв’ю, гострий репортаж, добірка читацьких відгуків − вся жанрова палітра сучасного друкованого видання.

Практика журналістської діяльності переконливо демонструє, що журналісти, які спеціалізуються на проблемних аналітичних статтях, досить швидко переключаються з однієї проблеми на іншу, оскільки звикли до системного аналізу і вміло використовують форми і методи наукового пізнання в різних сферах людської діяльності, де неминуче виникають проблемні питання.

Велике значення для будь-якої публікації у формі проблемної аналітики є подальша читацька реакція на матеріал. З розвитком технічних засобів зв’язку ця реакція набуває досить оригінальних форм: від коротких sms-повідомлень до розширених листів, що надходять на електронну адресу редакції.

Звичайне листування при цьому відходить у минуле, як і традиція обов’язкової відповіді на кожний читацький лист. Натомість, електронна пошта окремої редакції швидко перетворюється на електронні адреси окремих журналістів, які зараз прийнято друкувати прямо під прізвищем автора матеріалу. Ця манера спілкування, запозичена з практики західних і північноамериканських друкованих видань, швидко поширюється у столичній та регіональній пресі України.

Незважаючи на різноманіття форм спілкування з автором, сам принцип підтримки зв’язку з читачем лишається визначальним чинником редакційної політики будь-якого друкованого видання. І тому реакція читача на проблемну статтю надзвичайно важлива як для журналіста − автора цього матеріалу, так і для редакції загалом.

Типова стаття у сучасній газеті − це роздуми, міркування, критика, суперечки. Зауважимо, що політичний дискурс статейного типу має в українській періодиці давні традиції. Достатньо назвати таких мислителів і публіцистів свого часу, як П.Куліш, І.Франко, Л.Українка, М.Костомаров, М.Драгоманов, Д.Донцов, М.Хвильовий, І.Багряний. Це була аналітика високих ідей та емоційного напруження, спонуки до чину. Успіх журналістських виступів саме статейного типу залежить, насамперед, від глибини аналізу, вміння відокремити головне від другорядного, дати явищам слушне наукове пояснення.

Однак для газетного автора цього замало. Він повинен вміти захопити читача, зворушити його своїм словом. Йдеться не про лжепафос, якого так багато було у мітинговій публіцистиці, а про точність слова і загалом досконалість літературної форми у сучасному розумінні. Питання композиції статті, майстерності поєднання в ній логічного і образного, вибору тону розповіді мають неабияке значення.

Загальнодослідницька стаття. До цієї групи належать публікації, у яких аналізуються широке коло питань загального значення. Наприклад, автор такої статті може вести мову про напрямки політичного чи економічного розвитку країни чи розмірковувати про рівень моральності, який існує в цілому у сучасному суспільстві, чи про можливість союзу церкви і держави, чи про взаємостосунки країни з іноземними державами.

Подібні публікації відрізняються високим рівнем узагальнення, глобальністю думок автора. Мета загальнодослідницької статті − вивчення різних закономірностей, тенденцій, перспектив розвитку сучасного суспільства.

Загальнодослідницька стаття − жанр важкий у тому сенсі, що він потребує не просто знання якоїсь конкретної проблеми, але пропонує теоретичне пояснення її існуванню. А це під силу лише досвідченому журналісту-аналітику. Молодому журналісту важко зосередити свою увагу на деяких аспектах підготовки загально дослідницької статті. Перше, що повинен зробити журналіст, починаючи її готувати, − визначити, що саме він хотів би сказати стосовно того питання, яке, на його думку, заслуговує розгляду в пресі як одне із глобальних питань сучасного розвитку суспільства. Іншими словами, він повинен сформулювати основні тези виступу. З цією метою він використовує наявні знання про об’єктивні закони і закономірності, які діють у тій сфері, до якої належить предмет майбутнього виступу. Саме судження про них і будуть основними тезами статті. Далі журналісту необхідно розглянути, як ці закони виявлять себе стосовно конкретного феномену, який обговорюється в статті, тобто співвіднести сформульовані тези з актуальним сучасним досвідом. Судження з цього приводу і стануть в статті аргументами на користь висунутих тез.

Така стаття повинна мати яскраву концептуальну лінію. Не можна, щоб ця лінія губилась у густині фактів. Автор має розвивати чітку яскраву думку, щоб пояснити читачу політичну, економічну чи іншу суть ситуації. Читачу мають бути зрозумілими ті методи, які журналіст використовує при оцінці явищ. Це допомагає аудиторії правильно сприймати значимість загальних подій для себе, випрацьовуючи свою лінію поведінки, дій. Розв’язанню цього завдання молодому журналісту сприятиме дотримання визначених методичних вказівок. Одна з них полягає у тому, що стаття поділяється на три частини: початок, головну частину, завершення.

До кожної з цих частин застосовують окремі вимоги. На початку статті в першій третині її викладається експозиція (своєрідний вступ) − читач має актуальну причину дізнатися, чому ця ситуація аналізується, чому вона важлива для суспільства, чому її варто вирішити. Оскільки розуміння ситуації залежить від того, наскільки чітко усвідомлюються актуальні проблеми і завдання, то потрібно вказати на ці проблеми, завдання, ні їхній зв’язок із ситуацією. Познайомивши аудиторію з проблемами, завданнями, умовами їх виникнення у конкретній ситуації, автор далі може поставити питання про те, яким чином ці завдання, проблеми можуть бути вирішені і в інтересах яких сил.

Оскільки будь-яка ситуація містить у собі внутрішні протиріччя, то це може викликати сумнів у правильності, доцільності, необхідності постановки якоїсь мети, завдання, пошуку шляхів їх вирішення. Тому можна сформулювати в прямій чи опосередкованій формі відповідне питання-сумнів і адресувати його аудиторії. Подібне питання може виникнути і в розгорнутій формі (як декілька питальних речень).

У головній частині статті автор може зосередити свою увагу на аналізі тих фактів, які завадили йому вирішити ситуацію, намагатися з’ясувати, чому завдання до сих пір не вирішене. Крім того, він може показати, як, яким чином досягти мети чи наблизитися до неї, які конкретно кроки варто для цього зробити. Послідовність дії часто буває дуже складною, тому варто звернути увагу на те, щоб не губилась нитка роздумів, щоб публікація була зрозумілою аудиторії.

Заключна частина має синтезуючий характер. У ній може вияснитися, що несе із собою зміна ситуації, які сили задіяні, які нові завдання і проблеми мають бути вирішені надалі. Наприкінці статті можуть бути посилання на те, що може зробити аудиторія для змінення ситуації на краще. Зрозуміло, що досвідчений журналіст завжди знайде своє творче рішення при підготовці статті.

Полемічні статті часто опубліковують тоді, коли в суспільстві виникає суперечка з приводу якихось значних проблем. Безпосереднім приводом для опублікування полемічної статті можуть бути виступи політичних опонентів, представників «чужої» наукової школи «єретичної» релігійної течії, які якимось чином торкаються інтересів автора майбутньої полемічної статті, його видання і чи то автор статті, чи то видання не можуть погодитися з такими оцінками, висновками, уявленнями.

Мета полемічної статті, як правило, двояка. Автор ставить перед собою завдання, з однієї сторони − обґрунтувати свою власну позицію з спірного питання, показати своє бачення проблеми, причин її виникнення, значимості, способів її розв’язання. З іншої сторони, він намагається заперечити позицію свого опонента. Це, зрозуміло, не може не відбитися як на змісті наведених фактів, так і на логічній будові статті.

Факти, приклади, які використовуються автором, зазвичай підбираються таким чином, що вони лише підтверджують його позицію. Він не може собі дозволити, як автори інших різновидів статті, наводити факти, приклади, які б суперечили його тезам, не може застосувати до свого виступу позицію філософа, яка виходить з того, що «життя є боротьбою протилежностей». Його виступ не має бути суперечливим − це принципова вимога полемічної статті.

Створення полемічного тексту має починатися з формулювання головної думки (головної тези), яку надалі автор буде відстоювати, як у цьому, так і в наступних виступах протягом усієї полемічної кампанії. Ця думка може бути сформульована в тексті у вигляді самостійного речення. Але може бути висловлена і у формі натяку чи посилання на уже відомі читачам обставини. Головне, щоб вона була зрозумілою для читача.

Наступна вимога − доказовість аргументів на користь основної думки виступу. Виконання цієї вимоги − найважче для полеміста завдання. Важке насамперед тому, що ці аргументи потрібно шукати. Аргументи стають самі собою лише тоді, коли вони присутні у тексті в якості підтвердження думок журналіста. А до цього вони існують для автора під назвою факти. Серйозна полеміка потребує серйозних фактів. А такі факти у наш час приховуються або є недоступними для преси.

Найчастіше в полеміці використовують факти, які є: — результатом особистого спостереження автором тих чи інших подій, про які він розмірковує; — свідчення других осіб, до яких журналіст звернувся по інформацію; — документи, які містять відомості стосовно того питання, яке обговорюється.

Значну роль відіграє «зміст» факту, тобто те, чи є журналістський факт дійсно фактом, чи за цим поняттям стоїть думка, оцінка. Факт у журналістиці − переконливе знання про те, що реально існує в світі. Оцінка − ставлення до факту, тобто твердження про те, наскільки добре чи погане його існування для нас чи будь-кого іншого.

Журналіст має знайти і опублікувати такі аргументи, які б за своєю доказовою силою мають бути рівними тим, які використав опонент, а то й переважити їх.

Широкі можливості публіцистичної статті − в її композиційній гнучкості, у вільній асоціативній будові. У майстерно написаній статті є свій внутрішній конфлікт, зіткнення, бурління думок і пристрастей. Журналіст завжди щось стверджує і заперечує. Він сперечається навіть тоді, коли у нього немає конкретного опонента. Зрештою, цей реальний опонент і не обов’язковий. Журналіст вступає не так у боротьбу з конкретною особистістю, він схвалює чи заперечує явище.

Якщо у статті немає постановки якоїсь важливої проблеми. Якщо її автор тільки повторює загальновідомі істини, то така стаття, якими б квітами красномовства вона не прикрашалась, не може привернути увагу читача. Саме цей внутрішній конфлікт тримає читача в напруженні, саме він робить статтю цільною і стрункою. Конфлікт цей може бути дуже гострим, вихоплений ще гарячою жариною з вогнища самого життя, він може бути приглушеним, прихованим від зовнішнього ока в аргументах, міркуваннях автора. Окремі думки, живі картини зіштовхуючись між собою, не знаходять, проте, свого розвитку в сюжеті. Можна вести мову про певні елементи дії. У публіцистичній статті можуть бути певні відступи, екскурси, зокрема й лаконічні сюжетні епізоди, сценки. Та все це повинно бути підпорядковане головній думці статті, яку автор доносить до читача за допомогою цілої системи засобів. Публіцистична стаття − вільна розмова, бесіда з читачем. Структурно вони чимось нагадують композицію безсюжетної лірики. Такі неписані закони жанру.

ІІІ. У процесі написання статті журналіст, зазвичай, має значну кількість різнопланових, різномасштабних фактів, епізодів, вражень. Дехто навіть намагається зафіксувати дуже лаконічно на аркуші паперу. З’являється багато стисло написаних висловів, цифр, прізвищ, почутих чи придуманих самим автором фраз, афоризмів. Вони лягають на папір вздовж і впоперек, з’єднуються стрілками, виділяються підкресленнями. І це робиться для того, щоб тримати все це в уяві, поєднувати між собою. Така мозаїка, вишивка у кожного своя, неподібна, кожного разу інша.

Сучасний журналіст, аналітик, який, працює на комп’ютері, має незрівнянно більші можливості використання найрізноманітнішої оперативної та закладеної у комп’ютерній пам’яті інформації, як внутріредакційної, так і розміщеної на інших сайтах. Її можна зіставляти, аналізувати, робити значно точніші висновки на підставі екскурсів у минуле, висловлювань учених, політиків, експертів. Авторові порівняно легко знайти потрібний документ, закон, власні публікації чи виступи його колег.

Та все це техніка, технологія. Вона важлива не сама собою, а тим результатом, тою іскрою думки, яка спалахує в результаті зіставлення фактів, аналізу процесів і тенденцій.

Жанр статьи является главным в аналитической журналистике. Задача любой статьи — помочь читателям разобраться в каких-то важных процессах или проинформировать их об актуальных для общества проблемах. В зависимости от целей, которые ставит перед собой журналист, статья может носить общеисследовательский, практико-аналитический, проблемный или полемический характер.

Общеисследовательская статья – очень трудный жанр и не всегда по силам начинающему журналисту. Здесь важна не только информация и определение какой-то общественной проблемы, но и также способность автора теоретически объяснить причины существования этой проблемы и предложить конкретные решения. Такая статья должна быть аргументированной и обладать ясной концептуальной линией, что означает, что автор должен развивать четкую мысль и не теряться в гуще фактов.

Другой вид статьи – это практико-аналитическая статья. О ее специфике вы можете судить по ее названию. Такая статья обычно обращена к актуальным практическим проблемам и вопросам, – например, из области промышленности, сельского хозяйства, бизнеса, финансов. Задача журналиста в этом случае – проанализировать, почему та или иная ситуация сложилась в конкретной сфере производства, социальной сфере и т.п., оценить эту ситуацию и определить тенденцию ее развития. Отличие практико-аналитической статьи от общеисследовательской в том, что журналист здесь мыслит практическими, не глобальными категориями. Он может включить в свой материал конкретную программу действий.

Полемические или проблемные статьи обычно появляются на страницах прессы в тот период, когда в обществе возникают споры по поводу каких-то актуальных событий. Подобные статьи могут появляться в период избирательных кампаний, или накануне принятия главами государств важных политических решений. Автор полемической статьи обычно представляет свое видение ситуации, опровергая оппонентов. В полемической (проблемной) статье журналист нередко использует не только логические, но и эмоциональные способы воздействия на читателей (в отличие от общеисследовательской и практико-аналитической). Для полемической статьи очень важно, чтобы журналист приводил аргументированные доводы и не превышал этические границы своей профессии – например, позволяя себе резкие выпады в адрес конкретной личности или вторжение в чью-то личную жизнь. Практика показывает, что читатели больше доверяют автору полемического материала, если он ссылается на конкретные документы или мнения авторитетных лиц.

Что нужно для того, чтобы написать статью? Во-первых, достаточное количество информации. Во-вторых, важно определить свою позицию и цель. Что вы хотите сказать читателю своей статьей? Чем логичнее и убедительнее вы будете в своем повествовании, тем больше у вас шансов «быть услышанным». Увлечь читателя можно не только темой, но и с помощью выразительного заголовка, интересного развития сюжета, аргументированных выводов.

Существуют определенные требования и к самой структуре статьи. В начале автор должен объяснить читателям, почему так важна выбранная им тема, какую роль она играет в обществе. Далее нужно показать, в чьих интересах решить существующую проблему и что нужно для этого сделать. В главной части статьи обычно анализируется текущая ситуация по разрешению проблемы и затрагиваются факторы, тормозящие ее решение. В заключительной части автор статьи может расширить представление читателей о теме, показав, к примеру, какие новые проблемы должны быть решены далее. Любая ситуация может содержать в себе внутренние противоречия, что означает, что журналисту нужно тщательно разобраться в собранном материале и определить свою собственную позицию, прежде чем начать писать статью. Однако, он может использовать прием обращения к читателям с вопросом-сомнением, особенно в том случае, если он затрудняется сделать все выводы.

А вот что представляет собой универсальный метод для подготовки и написания статьи, названный методом Аристотеля. Разделите свою работу на пять этапов.

• Определите для себя тему и издание, для которого вы пишите (ориентируйтесь на специфику издания).

• Соберите нужную информацию, не забывая ее тщательно проверить

• Постарайтесь сделать собственное умозаключение на основе собранных фактов

• Разработайте композицию вашего материала.

Начните с написания черновика, в котором изложите в вольном стиле все ваши мысли и отобранную информацию. Далее последуйте описанным выше требованиям к структуре статьи.

• Обратите особое внимание на выводы и заголовок вашего материала. После того, как вы закончили писать, сделайте паузу, а затем прочитайте вашу статью «чужими глазами».

Что такое государственное управление? | SNHU

Государственное управление — это обширная область, охватывающая административные услуги, необходимые для построения и укрепления общества.

Национальный центр статистики образования (NCES) определяет его как направление обучения, которое готовит вас к работе в качестве менеджера государственной службы в местном правительстве, правительстве штата или федеральном правительстве. Как сообщает NCES, как правило, курсы государственного управления охватывают управление государственной политикой, отношения с законодательством, государственные бюджетные процессы и финансовый менеджмент, трудовые отношения и этику.

Что вы можете сделать со степенью государственного управления?

Те, у кого есть степень в области государственного управления, обычно работают в различных ролях, которые могут варьироваться от разработки программ питания для семей с низкими доходами до работы с сотрудниками правоохранительных органов, чтобы помочь решить проблему опиоидной эпидемии.

Они также могут контролировать городское планирование и муниципальные бюджеты, согласно Колледжу.

Princeton Review утверждает, что степень бакалавра в области государственного управления может помочь открыть дверь для карьеры в сфере государственного жилья, правоохранительных органов и трудовых отношений, а также в организациях здравоохранения и социальных услуг.По данным Бюро статистики труда США, городские и региональные планировщики, менеджеры общественных служб, специалисты по реагированию на чрезвычайные ситуации и бюджетные аналитики — все это примеры карьеры, требующей знания принципов государственного управления.

Чем занимается публичный администратор?

Государственные администраторы играют важную роль в обеспечении соблюдения законов и постановлений, гражданских прав, муниципальных бюджетов и кодексов здоровья и безопасности для защиты общества, которому они служат.

В частности, BLS описывает некоторые обязанности, которые вы могли бы выполнять, работая в роли государственного администратора или административных служб:

  • Изучать, планировать и рекомендовать политики и программы, которые входят в бюджет и соответствуют административным и государственным законам
  • Координировать действия с другими для принятия и реализации новых политик или программ
  • Управление и оценка специальных программ и / или проектов
  • Собирать и анализировать качественные и количественные данные, такие как публичные записи, бюджетные отчеты, опросы и исторические данные, для внесения необходимых корректировок и улучшений
  • Сообщать об эффективности программ другим сотрудникам, избирателям и группам заинтересованных сторон

Сегодня проблемы, с которыми сталкиваются государственные администраторы, столь же широки, как и население, которое они обслуживают.Хорошие государственные администраторы должны обеспечивать справедливое и равноправное обслуживание всех избирателей. Некоторые из проблем, с которыми они сталкиваются, включают восприятие коррупции в правительстве, рост новых технологий и их влияние на коммуникацию, отсутствие разнообразия в участии граждан и скрытая предвзятость и расовая дискриминация, согласно комментарию, опубликованному в Американском обществе общественности. Администрация PA Times. В комментарии говорится, что для государственных администраторов будет все более важно искать инновационные решения в эпоху увеличения и изменения населения.

Вакансии со степенью государственного управления

BLS предоставляет следующие примеры карьеры в правительстве и государственном управлении, а также описания должностей, в которых полезно получить степень бакалавра.

Административный менеджер службы — иногда называемый менеджерами бизнес-офисов или руководителями помещений, менеджеры административных служб планируют, управляют и координируют службы поддержки организации, включая ее сотрудников и ее ресурсы, согласно BLS.В роли менеджера по административным услугам вы можете рассчитывать ставить цели для персонала и отделов, контролировать соответствующие здания и оборудование и управлять политиками, связанными со здоровьем, безопасностью и эффективностью. По данным BLS, в 2017 году средняя годовая заработная плата менеджеров административных служб составила 94 020 долларов.

  • Бюджетный аналитик — Как бюджетный аналитик, вы можете готовить отчеты и отслеживать институциональные расходы для некоммерческих, частных или государственных организаций. Согласно BLS, в ваши обязанности может входить рассмотрение предложений по муниципальному бюджету, мониторинг расходов организации, выработка рекомендаций по расходам и прогнозирование будущих расходов.По данным BLS, в 2017 году средняя годовая заработная плата бюджетных аналитиков составила 75 240 долларов США.
  • Директор по чрезвычайным ситуациям — В этой роли вы могли бы подготовить планы или процедуры реагирования на стихийные бедствия в сообществе, городе или штате. Согласно BLS, директора по управлению чрезвычайными ситуациями работают с государственными органами, некоммерческими организациями и представителями органов общественной безопасности для создания планов действий в чрезвычайных ситуациях, оценки ущерба, координации и распределения ресурсов и обеспечения финансирования. По данным BLS, в 2017 году средняя годовая зарплата директоров по чрезвычайным ситуациям составила 72 760 долларов.
  • Специалист по коммунальным предприятиям — Энергетические услуги строго регулируются и нуждаются в специалистах, которые разбираются в законах и постановлениях, лежащих в основе их. В этой роли вы могли разрабатывать и обсуждать контракты, поправки и другие соглашения о продаже, покупке или обмене коммунальных услуг, таких как электроэнергия и вода. По данным FederalPay.org, в 2017 году Министерство энергетики наняло самого большого специалиста в области коммунальных услуг со средней зарплатой 102 846 долларов.
  • Менеджер социальных и общественных служб — Заинтересованы в улучшении доступа к транспорту для пожилых людей или в обеспечении наличия в общинах эффективных программ наблюдения за преступностью? Согласно BLS, как менеджер по социальным и общественным услугам вы можете координировать и контролировать программы социальных услуг и общественные организации, в том числе те, что находятся в ведении правительства и некоммерческих организаций.В обязанности входит сбор средств, создание и мониторинг бюджетов, а также работа с заинтересованными сторонами для оценки эффективности программ. По данным BLS, в 2017 году средняя годовая заработная плата менеджеров социальных и общественных служб составляла 64 100 долларов.
  • Городской и региональный планировщик — Городские и региональные планировщики разрабатывают планы и программы землепользования, которые способствуют развитию сообществ, учитывают рост населения и обновляют физические объекты в городах и сообществах. Согласно BLS, будучи городским или региональным планировщиком, вы могли бы работать с государственными должностными лицами, разработчиками и общественными группами для разработки планов развития новых промышленных парков, государственного жилья и общественных открытых пространств.Эта работа также требует глубоких знаний в области зонирования, строительных норм и планов участков и может потребовать степени магистра, согласно BLS. По данным BLS, средняя годовая заработная плата городских и региональных планировщиков составила 71490 долларов в 2017 году.

Какую бы роль вы ни выбрали, работа в государственном управлении может предложить вам другие преимущества помимо заработной платы, в том числе чувство цели, возможность учиться и расти, а также способ изменить ситуацию к лучшему в вашем сообществе, штате или стране.

Кристен Годфри Мэддокс ’11 — писатель и профессионал в области маркетинга и коммуникаций.Свяжитесь с ней в LinkedIn.

Статей государственной политики — Справочный журнал

Ключевое слово Public Policy отмечено в следующих 29 статьях.

2019, Т. 11 № 12

В частности, женщины из Южной Азии не только уязвимы перед насилием в семье, но и чрезвычайно уязвимы в отношении занижения сведений о домашнем насилии. Проблема усугубляется тем, что затрудняет не только количественную оценку проблемы, но и усложняет … Читать статью »

2018, Т. 10 № 10

Ценностное предложение в коммерческой среде — это функциональное соотношение качества и цены.Считается, что отношения между покупателем и продавцом — это функция максимизации полезности. Его сторонники утверждают, что перевод значения … Читать статью »

2018, Т. 10 № 05

Техас представил в Сенате законопроект 277 в качестве первого закона о размещении ветровой энергии на законодательном собрании 2017 года. Законопроект борется с радиолокационными помехами между ветром и военным оборудованием, исключая любую ветряную электростанцию ​​в пределах тридцати морских миль от военной базы… Читать статью »

2017, Т. 9 № 10

В этой статье представлен краткий исторический обзор развития служб психического здоровья в Австралии. Он начинается с основания первого государственного приюта, Королевского госпиталя Бетлем в Лондоне, в 1247 году, прибытием Первого флота … Читать статью »

2017, Т.9 № 06

Как и во многих европейских странах, шведское население часто воспринимает свою историю как эпоху однородности: время, когда считалось, что каждый гражданин Швеции имел один и тот же этнический фенотип, говорил на одном языке, верил в … Читать статью »

2017, Т. 10 № 2

В последние десятилетия Япония и Южная Корея стали хозяевами для возвращающихся этнических мигрантов, которые вернулись на родину своих предков после того, как однажды эмигрировали за границу.С 1980-х годов бразильские никкэйдзин, или члены японской диаспоры, … Читать статью »

2017, Т. 9 №03

Президентство Обамы во многом будет определяться способностью администрации ответить на уникальный исторический вызов, с которым столкнулась страна во время его инаугурации: Великая рецессия. В этой статье дается оценка президенту … Читать статью »

2017, Т.9 № 02

В этом исследовании изучается влияние Закона Додда-Франка на местные банки в северо-восточном регионе США. Используя годовые финансовые данные за период с 2010 по 2014 год, собранные по 82 банкам, уравнение регрессии оценивается с помощью Обобщенного …

2016, Т. 6 № 2

В этой статье исследуется роль государственных учреждений в сокращении или поощрении насилия и преступности в районе проживания.Понимая институциональную плотность как эффект соседства, в этой статье исследуется, как десять государственных учреждений и структур влияют на … Читать статью »

2016, Т. 8 № 02

В сопутствующей статье («Выявила ли Новая Зеландия причины преступности?») Рассматривается развитие пяти факторов, описываемых как «основные причины правонарушений и виктимизации», в контексте достижения целей по снижению уровня преступности и преобразований… Читать статью »

2016, Т. 8 № 02

В этой статье исследуются генезис и развитие «5 факторов преступности» (описываемых как «основные причины правонарушений и виктимизации») и исследуются их влияние в контексте эффективности политики и результатов. «Драйверы … Читать статью»

2015, Т. 7 Нет.06

Сфера управления чрезвычайными ситуациями в США выросла и значительно изменилась за последние несколько десятилетий. Например, в 1940-х годах, с началом участия США во Второй мировой войне и на протяжении всего периода холодной войны … Читать статью »

2015, Т. 7 № 04

Законы детской порнографии в основном взяты из «Защита детей от сексуальной эксплуатации» Закон 1977 года.Этот акт задания лиц, которые «транспорт, корабль, получать, распространять или воспроизводить детской порнографии», но не позволяет несовершеннолетних … Читать статью »

2015, Т. 7 № 02

27 февраля 2014 года в Восточном зале Белого дома в окружении почти двух десятков молодых афроамериканцев президент Барак Обама страстно представил свою инициативу «Хранитель моего брата». После коротких шуток с молодыми… Читать статью »

2015, Т. 7 № 02

В 1972 году в Конгресс впервые была внесена Поправка о равных правах, призванная защитить неопровержимое равенство прав человека перед законом независимо от пола. Хотя он прошел обе палаты и не смог обеспечить необходимое количество голосов для государства … Читать статью »

2015, Т.7 № 02

Контроль над огнестрельным оружием и федеральная реформа законодательства об огнестрельном оружии в последнее время стали популярными и спорными темами в Вашингтоне, округ Колумбия, и по всей стране. Тем не менее, несмотря на широкую общественную поддержку, ни один закон, предложенный администрацией Обамы, не … Читать статью »

2014, Т. 6 № 11

Заботы об окружающей среде приобретают все большее значение для американцев с 1960-х годов, когда Рэйчел Карсон опубликовала «Тихую весну» и вызвала беспокойство общественности по поводу использования широко используемого пестицида ДДТ.Влияние работы Карсона было … Читать статью »

2014, Т. 6 № 08

Хотя регулирование биоинженерного сельского хозяйства началось в одно и то же время как в Соединенных Штатах (США), так и в Европейском союзе (ЕС), политические и экономические ландшафты, окружающие эту отрасль по обе стороны Атлантики, значительно разошлись … Читать статью »

2014, Т.6 №03

Загрязнение из неточечных источников (NPS) происходит, когда загрязняющие вещества из множества различных и часто трудно отслеживаемых источников оказывают негативное влияние на качество воздуха или воды. Несмотря на то, что на этот тип загрязнения приходится значительная часть загрязнения воды … Читать статью »

2014, Т. 10 № 1

Быстрая урбанизация Южной Кореи началась в 1950-х годах и значительно увеличила городское население, а также экономику страны.Тем не менее, застройка нанесла большой ущерб окружающей среде, окружающей столичные районы с высокой плотностью … Читать статью »

2013, Т. 5 № 09

Стремление к экономическому превосходству лежит в основе процесса европейской интеграции с самого его начала. Отслеживая исторические корни программы экономического прогресса, стремление Европы укрепить свою экономику… Читать статью »

2013, Т. 5 № 08

Одна из областей, в которой остается очевидным разделение между ирландскими гражданами, — это социальное жилье. Жилье представляет собой самые большие расходы, а также самые большие инвестиции для большинства домашних хозяйств: домовладение продолжает символизировать … Читать статью »

2013, Т.5 № 06

Во время президентских выборов 2008 года избиратели назвали реформу медицинского страхования ключевым вопросом, над которым должен работать их будущий президент. В 2008 году 46,3 миллиона американцев не застрахованы, избиратели потребовали перемен, и после его избрания президент Барак … Читать статью »

2013, Т. 5 № 06

«Сегодня мы собрались, чтобы подтвердить величие нашей нации — не из-за высоты наших небоскребов, мощи наших вооруженных сил или размера нашей экономики.Наша гордость основана на очень простой посылке, сформулированной в декларации … Читать статью »

2012, Т. 4 № 07

«Великая рецессия» 2008 года привела к беспрецедентному уровню дефицита государственного бюджета [1]. Однако, хотя дефицит отчасти является результатом действия экономических сил, неподконтрольных правительству штатов, и в то же время … Читать статью »

2012, Т.4 № 06

Учитывая их долгосрочную направленность, экологические проблемы представляют собой уникальную проблему для системы разработки политики в Соединенных Штатах. Вопрос о том, как бороться с изменением климата — и, в частности, как смягчить последствия этого явления — … Читать статью »

2011, Т. 3 № 08

Приватизация — это практика вовлечения частного сектора в некоторые аспекты функций и ответственности государственных органов.В конечном итоге правительства должны решить, лучше ли получать желаемую услугу за счет их собственной общественности … Читать статью »

2010, т. 2 № 10

Многие ученые считают, что массовая общественность не осведомлена о политических вопросах (Somin 1998; Converse 1964; Campbell, Converse, Miller, Stokes 1980; Caplan 2007). Сомин (1998) делит это незнание на три типа. Один из них — недостаток информации… Читать статью »

2010, т. 2 № 01

По мере развития медицинских и биологических технологий в последние годы возникают опасения по поводу последствий для конфиденциальности генетических записей, которые могут идентифицировать людей и предсказывать будущие условия, к которым они предрасположены. По … Читать статью »

Ускоренное рассмотрение статьи

Отправьте статью и быстро получите решение.

Если вам нужно быстрое решение, журнал INQUIRIES предлагает ускоренную обработку вашей заявки за небольшую плату. В зависимости от выбранного вами варианта ускоренного рассмотрения вы можете получить решение всего за 3 дня.

Помимо более короткого периода рецензирования, плата поддерживает непрерывную работу журнала. Стандартные заявки всегда бесплатны. Узнать больше »

— Отправить статью в журнал запросов

Отличия: Государственное управление VS Государственное управление

Государственное управление часто ошибочно считают тем же, что и государственное управление.Хотя есть некоторое совпадение, в этих двух дисциплинах фактически используются разные наборы профессиональных обязанностей. Государственное управление сосредоточено на разработке государственной политики и координации государственных программ. Публичное управление — это субдисциплина публичного управления, которая включает ведение управленческой деятельности в общественных организациях. Программы получения степени магистра государственного управления в основном охватывают обе темы, в результате чего достигается сочетание навыков, которые имеют конкурентные позиции на рынке труда.

Что такое государственное управление?

Государственное управление — это область политологии, которая планирует, организует, направляет, координирует и контролирует операции в правительстве, государственном секторе и некоммерческих организациях.Правительство наделяет государственных администраторов полномочиями консультировать политиков на основе наблюдений за составными группами населения и обществом. Каждая страна использует ту или иную форму государственного управления в своих государственных системах. В США государственное управление осуществляется на местном, государственном, национальном и международном уровнях с разными политическими целями на каждом уровне.

Государственные администраторы координируют работу государственных служащих в разработке государственной политики и достижении целей политики. Специалисты в этой области также работают над установлением прочных отношений между государственными и частными группами, отстаивая консенсус и интересы через политику.У разных групп есть конкурирующие желания, поэтому важно, чтобы государственные администраторы обладали навыками смягчения конфликтов при разработке политики.

Что такое государственное управление?

Государственные менеджеры осуществляют управленческую деятельность в общественных организациях. На практике государственное управление предназначено для повышения качества и эффективности услуг, предоставляемых общественными организациями. Менеджеры интерпретируют государственную политику для реализации государственных услуг таким образом, чтобы, как ожидается, достичь наиболее желаемых результатов для интересов, которым они служат.

Государственные менеджеры могут работать в двух разных сферах: внутреннее и внешнее управление общественных организаций.

  • На внутреннем уровне государственные менеджеры должны понимать, как управлять рисками и изменениями в своих соответствующих организациях. Это требует, чтобы они были в курсе социальных условий, которые могут повлиять на способность их организаций функционировать оптимально. Признавая эти риски, менеджеры могут действовать соответствующим образом, принимая превентивные меры для уменьшения выявленных рисков и подготовить свой персонал к адаптации к нестабильности, которую эти неблагоприятные условия могут оказать на организацию.
  • Внешне государственное управление предполагает ведущие усилия по сотрудничеству с частными группами для поддержки принятия государственной политики. В этом качестве государственные менеджеры работают с частными лицами и другими общественными организациями, чтобы обеспечить бесперебойную работу государственных программ. Для этого менеджеры выполняют такие задачи, как координация государственных человеческих ресурсов для оказания помощи в конкретных проектах или помощь определенным сообществам в обеспечении необходимого финансирования для реализации государственных программ.

Государственное управление vs.Государственное управление: сходства

Сферы государственного управления и государственного управления связаны как с государственной политикой, так и с тем, как ее можно использовать для улучшения социальных условий. Обе специальности активно поддерживают принятие и реализацию государственной политики. Они также в основном используют одни и те же основные профессиональные навыки, включая знание государственных финансов, лидерские качества, навыки межличностного общения и стратегическое мышление.

Государственное управление vs.Государственное управление: различия

Основная разница между этими двумя областями заключается в основных определениях администрирования и управления. Руководство занимается планированием и принятием мер, в то время как администрация относится к применению политик, которые диктуют, как должен действовать управленческий персонал.

Правила государственного управления играют важную роль в процессе разработки политики, обеспечивая определенное руководство относительно того, как эту политику следует вводить в общество.Напротив, правила государственного управления диктуют, как государственные служащие должны реализовывать эту политику. Государственное управление — это практический подход, который фокусируется на повседневных задачах, связанных с внедрением политик, тогда как государственное управление отдает приоритет контролю над иерархиями, правилами и положениями, которые способствуют установлению государственной политики.

Перспективы карьеры в сфере государственного управления и государственного управления

Поскольку области государственного управления и государственного управления тесно связаны, многие университеты включают курсы государственного управления в свои программы магистратуры государственного управления.Концепции государственного управления, изучаемые в таких программах (например, управление государственными человеческими ресурсами или финансовое управление в правительстве), часто включаются в учебные программы для государственного управления. Это дает выпускникам возможность развивать практические знания, которые им необходимы, чтобы преуспеть на руководящих или административных должностях в правительстве или некоммерческих организациях.

По окончании учебы образованные государственные администраторы могут пополнить ряды политологов, государственных администраторов, городских менеджеров и аналогичных специалистов, влияющих на государственную политику в современных обществах.

На практике нет конфликта между государственным управлением и государственным управлением; скорее, речь идет о партнерстве государственного управления и государственного управления . Успех государственной политики зависит от эффективного применения обеих дисциплин общественными организациями и преданными своему делу профессионалами. Программа магистра государственного управления обычно предлагает курсовую работу как в области государственного управления, так и в области государственного управления, позволяя студентам развивать многогранный опыт государственного руководства, который ценится передовыми работодателями в государственном секторе.

Подробнее:

Магистр государственного управления в Школе лидерства и связей с общественностью имени Войновича Университета Огайо может помочь вам развить навыки эффективного, действенного и творческого подхода к удовлетворению общественных потребностей. Мы хотим, чтобы вы взяли в голову большие идеи и воплотили их в жизнь, помогая вам развиваться как менеджеру проекта, коммуникатору, аналитику политики и финансовому уму. Когда у вас есть экспертное понимание государственного управления и профессиональных инструментов для его поддержки, вы можете построить карьеру, которая будет иметь большое значение для ваших избирателей.

Рекомендуемая литература :

Блог университета Огайо, «Роль государственного администратора в сфере здравоохранения»
Блог университета Огайо, «5 преимуществ MPA»
Блог университета Огайо, «Почему изучение данных важно для государственных администраторов»

Источники:

Harvard Business Review, Эффективное государственное управление
Ассоциация исследований государственного управления, «Создание перспектив в области государственного управления и государственного управления»
Ассоциация исследований государственного управления, Должно ли государственное управление быть экспериментальной дисциплиной?
Британская энциклопедия, Государственное управление

Последние статьи PPPLRC | Государственно-частное партнерство


Статьи о государственно-частном партнерстве

Ниже приведены избранные статьи, связанные с государственно-частным партнерством в области инфраструктуры, разработанные командой PPPLRC и ее партнерами.Эти статьи также публикуются на сайте World Banks PPP Blog.

Во-первых, позвольте мне начать этот блог, сказав, что моя свекровь великолепна. А свекровь моей жены на удивление замечательная. Но иногда мое понимание мира кажется совершенно несовместимым с его пониманием моей свекрови. При чем здесь муниципальное ГЧП? Позволь мне объяснить.

Большинство структур ГЧП ориентированы на национальные интересы, регулируются национальным законодательством и координируются национальными подразделениями ГЧП и структурами финансирования.Это желание определять и контролировать часто обусловлено необходимостью национального правительства получить доступ к новым источникам финансирования, … Подробнее


Солнечная энергия набирает популярность во всем мире. Это предотвращает выбросы углерода, помогает диверсифицировать структуру производства электроэнергии, снижает зависимость от ископаемого топлива и может увеличить доступ к внесетевой энергии.

С падением стоимости солнечных фотоэлектрических технологий, развитием технологий хранения и интеграции в сеть цены на солнечную фотоэлектрическую энергию во всем мире стремительно падают… Подробнее


Вы когда-нибудь ходили по мегамагазину, заблудившись в проходах выбора, только для того, чтобы пойти домой без единственного предмета, который вы собирались купить? И наоборот, заходили ли вы когда-нибудь в гораздо меньший семейный магазин и находили все, что вам нужно?

Мы поддерживаем малый и средний бизнес по многим причинам: индивидуальные знания, индивидуальное обслуживание и удовлетворение от непосредственного вклада в местную экономику …. Подробнее


Инвестиции в энергоэффективную систему уличного освещения могут изменить правила игры для муниципалитетов.

С одной стороны, переход на современные схемы уличного освещения, основанные на технологии светоизлучающих диодов (LED), дает городским властям возможность снизить потребление энергии, затраты на эксплуатацию и техническое обслуживание при одновременном сокращении общего углеродного следа.

В то же время надежное яркое уличное освещение может иметь ряд социально-экономических преимуществ: хорошо освещенные улицы заставляют людей чувствовать себя в безопасности и сокращают количество несчастных случаев, одновременно повышая экономическую и социальную активность после захода солнца ….Подробнее


Всего два года назад Гана переживала нестабильные цены на сырьевые товары и ухудшалась макроэкономическая ситуация. Тем не менее, благодаря уникальному сочетанию гарантий Всемирного банка для газового проекта Санкофа было мобилизовано почти 8 миллиардов долларов частных инвестиций — крупнейшей прямой иностранной инвестиции в истории Ганы. Трансформационный проект помог решить серьезную проблему нехватки энергии и вывести страну на путь экономического роста.

Это всего лишь один пример, иллюстрирующий, как продукты по снижению рисков применяются на практике для поощрения инвестиций частного сектора и улучшения жизни людей…. Еще


Поскольку страны Азии продолжают уделять приоритетное внимание инвестициям в инфраструктуру для ускорения роста, субнациональные правительства также стремятся улучшить объекты инфраструктуры, обслуживающие их сообщества. Действительно, как показали несколько стран Южной и Восточной Азии, более мелкие ГЧП на муниципальном уровне могут иметь такое же влияние, как и крупные национальные усилия. …. Подробнее


«Как мы, правительство, можем наилучшим образом использовать наших внешних советников?» Это вопрос, который мы часто слышим как регулярные советники от правительств принимающих стран или от многосторонних или других агентств, поддерживающих правительства, по вопросам закупок столь необходимых энергии и инфраструктуры, особенно на развивающихся рынках…. Еще


При поиске частных партнеров думают о крупных и дорогостоящих национальных инфраструктурных проектах. Но субнациональные правительства также эффективно сотрудничают с частным сектором, используя активы, переосмысливая «инфраструктуру» и создавая механизмы, обеспечивающие долгосрочную безопасность.

Правительства некоторых стран Латинской Америки используют законодательную базу для государственно-частного партнерства (ГЧП) — в некоторых случаях адаптируя законы для использования на субнациональном уровне и используя опыт, полученный в ходе крупномасштабных национальных проектов…. Еще


Нельзя не сравнить ГЧП на субнациональном и муниципальном уровнях с ГЧП на национальном уровне. Исторически программы и рамки ГЧП были сосредоточены на проектах государственной важности, которые были политически интересными, а также зачастую дорогостоящими — с привлечением центральных государственных органов к принятию обязательств или предоставлению гарантий … Подробнее


В государственно-частных партнерствах (ГЧП) легко забыть о третьей «П», но именно эта концепция партнерства обеспечивает здоровье и устойчивость государственно-частных отношений.Конфликт может подорвать отношения ГЧП или использоваться для их укрепления, и поэтому посредничество является важным вариантом для ГЧП.

Посредничество — это просто упрощенные переговоры. Это очень гибкий формат для разрешения разногласий в международных инфраструктурных проектах, так как каждый посредник может структурировать процесс наиболее подходящим для ситуации образом. Урегулирование, достигнутое посредством медиации, не ограничивается средствами правовой защиты, предусмотренными законом, позволяя индивидуальные урегулирования, удовлетворяющие обе стороны…. Еще


При разработке Указа о ГЧП был извлечен ряд уроков из проблем, с которыми столкнулись как инвесторы, так и правительство в соответствии с предыдущими постановлениями. Постановление о ГЧП направлено на обеспечение более последовательного и эффективного режима для всех проектов ГЧП (включая BOT, BTO и BT) и было разработано, чтобы предоставить больше рекомендаций как государственным органам, так и инвесторам, чтобы облегчить подготовку и реализацию проектов. Постановление о ГЧП было разработано с акцентом на повышение прозрачности процесса разработки проектов с целью привлечения дополнительных иностранных инвестиций в развитие инфраструктуры в ключевых секторах, таких как транспорт, энергетика, окружающая среда, водоснабжение, обработка отходов и т. Д…Более


Инвестиции в инфраструктурные услуги в странах с развивающейся экономикой являются ключом к борьбе с крайней бедностью и повышению общего благосостояния. Достижение гендерного равенства не менее важно, если мы хотим достичь этих целей и сохранить долгосрочные социальные и экономические вехи, как указано в Гендерной стратегии Группы Всемирного банка (2016–23 финансовые годы): гендерное равенство, сокращение бедности и инклюзивный рост … Подробнее


За последние несколько лет в сфере государственно-частного партнерства (ГЧП) в секторе водоснабжения и канализации многое произошло, вопреки некоторым заблуждениям. . Сегодняшний рынок радикально отличается от 1990-х годов (преобладают модель крупных концессий и аппетита частных инвесторов к финансированию проектов) или 2000-х годов (расторжение контрактов и нервозность по поводу выгод, которые ГЧП может принести в секторе водоснабжения и канализации). . Подробнее


Все стороны, участвующие в сделках государственно-частного партнерства (ГЧП), включая правительства и разработчиков проектов, часто выражают озабоченность по поводу времени и затрат, связанных с заключением юридических соглашений, которые лежат в основе каждого проекта ГЧП.Все признают важность контрактов ГЧП, поскольку они представляют собой документы, определяющие, как будет работать партнерство, но постоянно звучат призывы сделать процесс составления контрактов более быстрым и менее дорогостоящим … Подробнее


Навыки публичных выступлений | TeachingEnglish | British Council

В этой статье мы рассмотрим некоторые способы, которыми мы можем помочь студентам среднего уровня преодолеть связанные с этим трудности, и изучим некоторые методы, позволяющие сделать их выступления как можно более впечатляющими.

  • Почему публичные выступления полезны для студентов?
  • Каким методам мы можем научить наших студентов?
  • Общие проблемы и решения
  • Предоставление и поощрение обратной связи

Что такое публичные выступления?
Публичное выступление — это выступление перед группой людей, обычно с некоторой подготовкой. Это может быть на глазах у знакомых (например, на семейном празднике) или на глазах у незнакомых людей.В отличие от презентации, как правило, не так много возможностей для взаимодействия между аудиторией и докладчиком — докладчик говорит, а аудитория (надеюсь) слушает.

Речи имеют разные функции. К ним относятся убедительность (например, попытка убедить аудиторию проголосовать за вас), информативность (например, разговор об опасностях изменения климата), развлекательная (например, выступление шафера на свадьбе) или праздничная (например, представление победителя конкурса). награда). Некоторые выступления могут иметь более одной из этих целей.

Почему публичные выступления полезны для студентов?
Большинству людей в какой-то момент жизни нужно будет встать и выступить перед группой людей. Таким образом, обучение студентов необходимым навыкам поможет им сделать это более успешно. В результате практики студенты часто сообщают о повышении общей уверенности, а также о заметном чувстве достижений. Многие студенты невероятно нервничают, когда им в первый раз приходится выступать перед одноклассниками, но с практикой нервы утихают, и они обычно начинают получать удовольствие от всего процесса.

Работа над публичными выступлениями также помогает развить общую беглость речи учащихся и требует от них учитывать то, как они говорят, а также то, что они говорят. Это полезно для выступления в любой ситуации, публичной или иной.

Каким методам мы можем научить наших студентов?
a) Идеи / создание контента
Многие студенты находят начало работы довольно трудным. Хорошая идея — дать студентам публичное выступление, которое вы бы хотели, чтобы они произнесли, или определенную тему. Часто бывает полезно на этапе планирования заставить учащихся работать в группах, помогая друг другу придумывать идеи.

Показывать учащимся различные способы записи идей — это хорошо, поскольку не всем нравятся одни и те же методы. Они могут включать в себя составление карты разума, составление списков или написание идей на стикерах, а затем их разбиение на группы на листе бумаги.

б) Структура
Подчеркните важность наличия начала, середины и конца и постоянно напоминайте им об этом. Затем вы можете дать им стандартное введение для использования в их первом выступлении. Например, «Добрый вечер.Меня зовут x, и сегодня я собираюсь поговорить о y. Я расскажу о трех основных областях: x, y и z ». Это затем дает им возможность сфокусироваться на структуре остальной части речи. Однако это может показаться немного сухим, поэтому, как только они поймут идею, стоит поэкспериментировать с разными стилями начала, например используя анекдоты и анекдоты.

Многие студенты настолько рады, что подошли к концу своей речи, что спешат с заключением, а иногда и вовсе забывают сделать его. Опять же, предложенный формат может помочь им резюмировать сказанное.

c) Язык тела
Существуют различные статистические данные о том, какая часть нашего общения осуществляется через язык тела — они, кажется, колеблются в районе 70%, что является огромным фрагментом, поэтому некоторая работа в этой области — очень хорошая идея.

  • Поза: Выполнение действия, при котором вы заставляете всех встать, а затем внезапно «замираете», хорошо работает. Затем вы просите всех оставаться на месте, но посмотрите вокруг, как все стоят. Затем попытайтесь заставить всех встать прямо и по центру за подиумом, если он у вас есть.Вы удивитесь, сколько людей раскачивается из стороны в сторону или сутулится. Звучит довольно просто, но это может иметь большое значение для того, насколько уверенным и контролирующим выглядит кто-то.
  • Жесты: Один из способов попрактиковаться в этом — выдать несколько предложений с ключевыми словами, например «Я поймал рыбу, и она была такой большой!» или «есть три важные причины, по которым вы должны голосовать за меня». Попросите студентов попрактиковаться в произнесении этих предложений стоя и подумайте, какие жесты могут быть наиболее подходящими.Подчеркните важность контроля жестов.
  • Зрительный контакт: Очень важно, чтобы выступающие поддерживали зрительный контакт со всеми частями комнаты, в идеале с каждым человеком, но с большой аудиторией, что невозможно. Многие ученики склонны смотреть в одну точку или на учителя. Один из способов попрактиковаться в этом — попросить каждого студента провести короткое 30-секундное вступление, а затем, в конце, попросить любого студента, который чувствует, что говорящий не смотрел в его / ее сторону, поднять руку.

г) Разделение на части (паузы и ударение)
Это метод, который может помочь говорящим звучать более уверенно и повысить общую эффективность их речи. Теоретически, когда мы говорим таким образом, мы подчеркиваем ключевые слова в предложении, которые несут значение, например «Я НЕ хочу, чтобы вы просто СИДИЛИ и НИЧЕГО НЕ ДЕЛАЛИ». Мы также делаем паузу после многих из этих ключевых слов и в конце предложения.

Чтобы попрактиковаться в этом, попробуйте воспроизвести своим ученикам пример речи — хвалебная речь Эрла Спенсера Диане подойдет для этого или фраза Мартина Лютера Кинга «У меня есть мечта».Попросите их послушать и определить подчеркнутые слова и паузы из небольшого фрагмента речи, а затем потренироваться произносить их в той же манере. Затем они могут отмечать стресс и паузы в своих выступлениях и практиковаться, внедряя эту идею в свою работу. Это действительно имеет значение!

Общие проблемы и решения
Недостаток уверенности
Это очень распространенное явление, и только практика, практика и еще раз практика помогут преодолеть. Вы также можете попытаться заставить студентов сначала выступить перед тремя или четырьмя другими, а затем добавлять их к числу, когда они станут более уверенными.

Напоминание учащимся о правильном дыхании во время разговора, а также позитивное мышление об их способности хорошо говорить также помогут, наряду с большим поощрением!

Слишком быстрая речь
Это еще одна распространенная проблема, обычно вызываемая нервами. Попытайтесь заставить их вводить речь чрезмерно медленно. Сделав это несколько раз, им будет легче найти золотую середину.

Присвоение языка тела
Если это проблема, попробуйте записать говорящего на видео и попросить его посмотреть на себя.Обычно они могут определить, в чем заключаются проблемы, а затем работать над улучшением этих областей. Здесь самое главное — повышение осведомленности.

Скучные речи!
Очень важно, чтобы учащиеся тщательно обдумывали свою аудиторию при планировании выступления. Например, если они хотят произнести речь о вреде курения, но никто в классе не курит, это, вероятно, будет не очень интересно.

Поощряйте учеников придумывать творческие идеи для своих выступлений — сделайте этап планирования в классе, чтобы вы и другие ученики могли контролировать и давать советы по темам, которые выглядят так, будто они могут вызвать зевоту.

Приемлемость стиля
Здесь снова важно, чтобы ученики думали о своей аудитории. Вы можете проиграть им несколько различных примеров известных выступлений и попросить их прокомментировать стиль и обсудить цель выступления и аудиторию, прежде чем размышлять самостоятельно.

Плагиат материала
К сожалению, это очень распространенная проблема. Один из способов решить эту проблему — попросить студентов не записывать свои речи полностью, а использовать только примечания или ключевые слова, чтобы помочь им произнести свою речь.Это увеличивает шансы, что они будут более оригинальными при доставке. Другой вариант — собрать речи и прогнать целые предложения через поисковую систему в Интернете, чтобы посмотреть, найдется ли что-нибудь. И, конечно же, убедите своих учеников в важности самостоятельного выполнения работы!

Предоставление и поощрение обратной связи
Это очень важная часть процесса, которая может принимать три основных вида:

1. Один участник
2. От учителя
3. Видеозапись и воспроизведение

  • Для обратной связи от коллег и со стороны учителя лучше выбрать определенные области для обратной связи по каждой речи, а не пытаться охватить все.Это может быть основано на методах, которые вы недавно изучали в классе (например, использование жестов, фрагментов, структуры и т. Д.), Или в результате обратной связи по предыдущей речи.
  • Хорошая идея — рассказать о том, чего вы ожидаете от учеников, давая обратную связь от сверстников, поскольку иногда ученики могут быть очень расплывчатыми. Составьте лист с (коротким) списком областей, на которые следует обратить внимание, чтобы помочь им сфокусировать свои комментарии и побудить их говорить как положительные, так и конструктивные вещи.
  • Видеозапись — бесценный метод, помогающий учащимся увидеть, в чем заключаются их сильные и слабые стороны.Единственный недостаток, помимо технической стороны использования камеры, — это время, необходимое для выполнения и воспроизведения. Частично это можно преодолеть, снимая на видео отдельные части выступлений, а не целиком для каждого студента.

Заключение
В этой статье мы рассмотрели различные методы, которые можно использовать, чтобы помочь студентам развить необходимые навыки для выступления с публичными выступлениями. Практика в этих областях может помочь учащимся в целом повысить уверенность и беглость речи, а также будет интересно и полезно отвлечься от работы с обычным языком.

Эми Лайтфут, Британский Совет, Индия

The World Factbook — Центральное разведывательное управление

Пожалуйста, выберите страну для просмотра
Мир

Афганистан

Акротири

Албания

Алжир

американское Самоа

Андорра

Ангола

Ангилья

Антарктида

Антигуа и Барбуда

Арктический океан

Аргентина

Армения

Аруба

Острова Ашмор и Картье

Атлантический океан

Австралия

Австрия

Азербайджан

Багамы,

Бахрейн

Остров Бейкер

Бангладеш

Барбадос

Беларусь

Бельгия

Белиз

Бенин

Бермуды

Бутан

Боливия

Босния и Герцеговина

Ботсвана

Остров Буве

Бразилия

Британская территория Индийского океана

Британские Виргинские острова

Бруней

Болгария

Буркина-Фасо

Бирма

Бурунди

Кабо-Верде

Камбоджа

Камерун

Канада

Каймановы острова

Центрально-Африканская Республика

Чад

Чили

Китай

Остров Рождества

Остров Клиппертон

Кокосовые (Килинг) острова

Колумбия

Коморские острова

Конго, Демократическая Республика

Конго, Республика

Острова Кука

Острова Кораллового моря

Коста-Рика

Берег Слоновой Кости

Хорватия

Куба

Кюрасао

Кипр

Чехия

Дания

Декелия

Джибути

Доминика

Доминиканская Республика

Эквадор

Египет

Сальвадор

Экваториальная Гвинея

Эритрея

Эстония

Эсватини

Эфиопия

Фолклендские острова (Мальвинские острова)

Фарерские острова

Фиджи

Финляндия

Франция

Французская Полинезия

Французские южные и антарктические земли

Габон

Гамбия,

сектор Газа

Грузия

Германия

Гана

Гибралтар

Греция

Гренландия

Гренада

Гуам

Гватемала

Гернси

Гвинея

Гвинея-Бисау

Гайана

Гаити

Остров Херд и острова Макдональд

Святой Престол (Ватикан)

Гондурас

Гонконг

Остров Хауленд

Венгрия

Исландия

Индия

Индийский океан

Индонезия

Иран

Ирак

Ирландия

Остров Мэн

Израиль

Италия

Ямайка

Ян Майен

Япония

Остров Джарвис

Джерси

Атолл Джонстон

Иордания

Казахстан

Кения

Кингман Риф

Кирибати

Корея, Северная

Корея, Юг

Косово

Кувейт

Кыргызстан

Лаос

Латвия

Ливан

Лесото

Либерия

Ливия

Лихтенштейн

Литва

Люксембург

Макао

Мадагаскар

Малави

Малайзия

Мальдивы

Мали

Мальта

Маршалловы острова

Мавритания

Маврикий

Мексика

Микронезия, Федеративные Штаты

Острова Мидуэй

Молдова

Монако

Монголия

Черногория

Монсеррат

Марокко

Мозамбик

Намибия

Науру

Остров Навасса

Непал

Нидерланды

Новая Каледония

Новая Зеландия

Никарагуа

Нигер

Нигерия

Ниуэ

Остров Норфолк

Северная Македония

Северные Марианские острова

Норвегия

Оман

Тихий океан

Пакистан

Палау

Пальмира Атолл

Панама

Папуа — Новая Гвинея

Парасельские острова

Парагвай

Перу

Филиппины

Острова Питкэрн

Польша

Португалия

Пуэрто-Рико

Катар

Румыния

Россия

Руанда

Сен-Бартелеми

Святой Елены, Вознесения и Тристан-да-Кунья

Сент-Китс и Невис

Санкт-Люсия

Сен-Мартен

Сен-Пьер и Микелон

Святой Винсент и Гренадины

Самоа

Сан-Марино

Сан-Томе и Принсипи

Саудовская Аравия

Сенегал

Сербия

Сейшельские острова

Сьерра-Леоне

Сингапур

Синт-Мартен

Словакия

Словения

Соломоновы острова

Сомали

Южная Африка

Южная Георгия и Южные Сандвичевы острова

южный Судан

Южный океан

Испания

Острова Спратли

Шри-Ланка

Судан

Суринам

Свальбард

Швеция

Швейцария

Сирия

Тайвань

Таджикистан

Танзания

Таиланд

Тимор-Лешти

Идти

Токелау

Тонга

Тринидад и Тобаго

Тунис

Турция

Туркменистан

Острова Теркс и Кайкос

Тувалу

Уганда

Украина

Объединенные Арабские Эмираты

Объединенное Королевство

Соединенные Штаты

Приюты дикой природы тихоокеанских островов США

Уругвай

Узбекистан

Вануату

Венесуэла

Вьетнам

Виргинские острова

Остров Уэйк

Уоллис и Футуна

западное побережье

Западная Сахара

Йемен

Замбия

Зимбабве

.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *